Landszaft z kroplą krwi - Jacek Kaczmarski

Za oknem jest łąka, jak dżungla obfita

Źdźbeł, liści i łodyg w labirynt poryta

Przez niezmordowane dżdżownice

Za łąką - jezioro, w jeziorze dzieciaki

Pluskają się co dzień bez celu, dla draki

By drżeć mieli o co rodzice

Jezioro się kończy łagodnym wzniesieniem

Na którym się pasą pod wieczór jelenie

I kosiarz się zmierzchem zachłyśnie

Wzniesieniem przesuwa się brzytwa liliowa

I kroplą po ostrzu jej spływa krwi owal

Gdy przetnie już słońce — jak wiśnię

Psy milkną, dzieciaki przestają rozrabiać

W szuwarach histeria panoszy się żabia

I tryton w akwarium zamiera…

I ty — nagle cicha — nie spuszczasz mnie z oka

W bezruchu twych ramion jest prośba głęboka

Bym blisko był - tutaj i teraz

To noc tylko — mówię - nie pierwsza… — przerywasz

Na usta dłoń kładziesz, kapłanka żarliwa

Bym w złą czegoś nie rzekł godzinę

Objęta — w przeczutą wsłuchujesz się grozę

Za ścianą świat miota się w telewizorze

Na własną się łaszcząc padlinę

Za oknem nic nie ma, nic nie ma, nic nie ma!

Więc trzymam się ciebie rękami obiema

By wiedzieć, że chociaż ty jesteś

I toczy nas noc po przepaściach ciemności

Splecionych jak węże w znak nieskończoności

Swych skór ogłuszone szelestem

Podwójne nam tętno godziny odmierza

Leżymy pośrodku rybiego pęcherza

I ciemne unosi nas morze

Nie od nas zależy, co z nami się stanie

Więc ujrzeć próbuję na drżącej membranie

Zmierzch, łąkę i dzieci w jeziorze

Za błoną się wiją płomieni jelita

Krtań ognia zmiażdżone dżdżownice połyka

Aż przestrzeń od żaru drga

I pęka nasz pęcherz, jak mydlana bańka…

Leżymy bezbronni na dłoni poranka

Nie w mocy, by cieszyć się z dnia

За вікном — луг, схожий на рясні джунглі

Стебла, листя і стебла в укорінному лабіринті

Крізь невтомних дощових черв'яків

За галявиною - озеро, в озері діти

Вони щодня безцільно хлюпаються, для сволочів

Щоб батьки тремтіли

Озеро закінчується пологим підйомом

На якому ввечері пасуться олені

А косарка в сутінках захлинеться

Бузкова бритва рухається в гору

І овал крові капає по її лезу

Коли сонце переходить - як вишня

Собаки перестають говорити, діти перестають створювати проблеми

У очеретах істерика переходить до жаби

А тритон в акваріумі гине...

А ти — раптом затих — не зводь з мене очей

У тиші твоїх обіймів глибока молитва

Нехай я буду поруч - тут і зараз

Лише ніч, — кажу, — не перша... — ти зупинись

Ти кладеш руку на губи, ревна жрице

Щоб я не сказав щось не так за годину

Обійнятий — слухаєш жах своїм передчуттям

За стіною світ б’ється по телевізору

Лікування падлу самостійно

За вікном нічого, нічого, нічого!

Тому я тримаюся за тебе обома руками

Знати, що принаймні ти є

І ніч котить нас крізь безодню темряви

Сплітаються, як змії, в знак нескінченності

Їх шкури оглушають шелестом

Подвійний пульс за годину підраховуємо нами

Лежимо посередині риб’ячого міхура

І темне море нас піднімає

Не від нас залежить, що з нами буде

Тому я намагаюся бачити на тремтливій перетинці

Сутінки, луг і діти в озері

Полум’я кишки закручується за оболонку

Гортань вогню ковтає подрібнених дощових черв’яків

Поки простір не вібрує від спеки

І наш сечовий міхур лопається, як мильна бульбашка...

Лежимо беззахисні на долоні ранку

Не в змозі насолоджуватися днем