Hiob - Jacek Kaczmarski, Zbigniew Lapinski, Przemyslaw Gintrowski

Ta wyprawa była dla nas przyjemnością

Kiedy z gór zeszliśmy w kwitnące doliny

Parobcy porzucili domy broń i stada

Obrońcy zginęli śmiercią bohaterską

Równaliśmy z ziemią winnice i zasiewy

Nasze ręce dymiły ludzką krwią i tłuszczem

I z całej krainy nie pozostał po nas

Kamień na kamieniu ani zdrowy człowiek

Widzieliśmy łupów naszych właściciela

Cały w strupach i wrzodach trwał w pogorzelisku

Tuż przed naszym najazdem stracił wszystkie dzieci

W gruzach domu przez piorun zburzonego w nocy

Nie znał chyba ten człowiek łaski swego Boga

Lecz wielbił Go nadal choć nieludzkim głosem

Staliśmy milcząc dobić ktoś go chciał z litości

Ale stracił śmiałość wobec takiej wiary

«Gdy zgwałcili mi żonę - sławię słodycz jej ciała

Braci synów już nie ma — ja wciąż z nimi rozmawiam

Roztrzaskali domostwo — ja kamienie całuję

Zawlekli mnie na śmietnik — w słońce się wpatruję

Zmiażdżyli mi podbrzusze — miłość nie da się zgubić

Wyszarpali mi język — więc palcami coś mówię

Wykłuli mi źrenice — myśl się z myślą zaplata

Dzięki Ci Boże!

Stworzyłeś najpiękniejszy ze światów!*»

Wódz gotowych na wszystko bitnych górskich plemion

Chciałbym być bogiem takich jak ten człowiek ludzi

Jeden starczył by dźwignąć i utrzymać w górze

Świat Boga i nicość przez Niego mu daną

Chociaż zniszczyć Go jednym mógł wzruszeniem ramion

«Gdy zgwałcili mi żonę - sławię słodycz jej ciała

Braci synów już nie ma — ja wciąż z nimi rozmawiam

Roztrzaskali domostwo — ja kamienie całuję

Zawlekli mnie na śmietnik — w słońce się wpatruję

Zmiażdżyli mi podbrzusze — miłość nie da się zgubić

Wyszarpali mi język — więc palcami coś mówię

Wykłuli mi źrenice — myśl się z myślą zaplata

Dzięki Ci Boże!

Stworzyłeś najpiękniejszy ze światów!»

Ця поїздка була для нас приємною

Коли ми спустилися з гір у квітучі долини

Фермери покидали свої домівки, зброю та стада

Захисники загинули героїчною смертю

Виноградники та посіви ми зрівняли з землею

Наші руки димилися людською кров’ю і жиром

І з усієї землі не залишилося за нами

Камінь на камені, а не здорова людина

Ми бачили награбоване нашого власника

Вся в струпах і виразках залишилася в руїнах

Він втратив усіх своїх дітей перед нашим вторгненням

У руїнах будинку, який вночі зруйнувала блискавка

Цей чоловік, мабуть, не знав благодаті свого Бога

Але він все одно поклонявся йому, хоч і нелюдським голосом

Ми стояли мовчки, щоб добити його, хтось хотів його з жалю

Але перед такою вірою він втратив мужність

«Коли зґвалтували мою дружину – я хвалю солодкість її тіла

Пішли брати моїх синів — я ще з ними розмовляю

Розбили хату – цілую каміння

Потягли до сміттєвого бака – я дивлюся на сонце

Вони розчавили моє підчеревце - любов не втратити

Витягнули мені язика – тож я пальцями щось говорю

Вони намалювали мої зіниці - думайте своїми думками

Спасибі тобі, Господи!

Ти створив найпрекрасніший з усіх світів! * »

Вождь доблесних гірських племен

Я хотів би бути богом таких людей, як ця людина

Одного було достатньо, щоб підняти й утримати його

Божий світ і ніщо, дане йому ним

Хоча він міг знищити Його одним знизуванням плечима

«Коли зґвалтували мою дружину – я хвалю солодкість її тіла

Пішли брати моїх синів — я ще з ними розмовляю

Розбили хату – цілую каміння

Потягли до сміттєвого бака – я дивлюся на сонце

Вони розчавили моє підчеревце - любов не втратити

Витягнули мені язика – тож я пальцями щось говорю

Вони намалювали мої зіниці - думайте своїми думками

Спасибі тобі, Господи!

Ти створив найпрекрасніший зі світів!»