Bajka - Jacek Kaczmarski

Był kraj, co wieki cierpień znał

Pieśń pismem blizn pisaną śpiewał

A ziemia żyzna mierzwą ciał

Rodziła myśli jako drzewa

Aż powiał nad nią twardy wiatr

I posiał w glebę plon zatruty

Wymarłym wielkim drzewom w ślad

Skarlałe rodzą się kikuty

Kto chce — niech zowie — borem sad

Przyciętych drzewek na rozstaju

Nie zmieni tym najprostszej z prawd:

Nie ma już - drodzy — tego kraju

Jest tylko wiatr, bezwzględny wiatr

Co nagle w środku nocy budzi

I, jak spod ziemi — puszcza w świat

Zupełnie odmienionych ludzi

Był sobie kraj, był sobie kraj

Jeden — do góry wzniósłszy dłoń

Ślepymi strzela Norwidami

Lecz tak, by czasem Boże broń!

Nie trafić kogoś i nie zranić

Wedetta robotniczych sag

Wkłada sukienkę w czarny deseń

Choć przecież na rządowy raut

Zajeżdża białym mercedesem

Inny bohater wielkich chwil

Klasyków w służbę władzy wdraża

I czci wallenrodyczny styl

Z dwuznaczną miną - na dwóch twarzach

Purpurat gnie się zaś co sił

To przed mundurem, to przed Bogiem

Choć już wśród wiernych zawisł był

Raz biskup, co rozmawiał z wrogiem!

Był sobie kraj, był sobie kraj

W tle pożądliwie brzęczy rój

Komentatorów i pisarzy

Co myśl ostatnią zmienią w gnój

Byle w tysiącach egzemplarzy

Bo tak dziś przecież musi być!

Bo oni wiedzą, co się święci!

Bo trzeba chronić wątłą nić!

Prawdę przechowa się w pamięci!

Ginie niewysłowiona myśl

A pamięć ginie razem z ciałem

O tym, coś widział - mów i pisz!

— Nic nie widziałem, zapomniałem

Więc znowu kiedyś tłumy widm

Minione nam przypomną zdrady

Znowu rozważnym — kurz, jak wstyd

Zakryje — puste — dno szuflady

Byliśmy z nimi i wśród nich

Lecz każdy się inaczej budzi

To dla nas oprawiony sztych

Nie ma już - drodzy — dawnych ludzi

A dla nich — drodzy — nie ma nas

Siedząc przy nawarzonym piwie

Też opowiedzą sobie baśń

Żyć będą długo i szczęśliwie

Był sobie kraj, był…

Була країна з багатовіковими стражданнями

Він заспівав пісню за сценарієм шрамів

А родюча земля — це мульча м’яса

Вона народила думки, як дерева

Поки над нею не подув сильний вітер

І він посіяв отруєні плоди в ґрунт

Великі дерева після зникнення

Народжуються рубцеві пні

Хто хоче – нехай називає – бор сад

Зрізати дерева на перехресті

Це не змінить найпростішу з істин:

Цієї країни вже немає, дорогі

Є тільки вітер, безжальний вітер

Який раптом прокидається серед ночі

І, як з-під землі – пускає у світ

Повністю змінилися люди

Була країна, була країна

Один - з піднятою рукою

Він стріляє в Норвідів наосліп

Але щоб іноді не дай Боже!

Щоб не вдарити когось і не поранити

Ведетт із робітничих саг

Вона одягає чорну сукню з малюнком

Хоча на урядовий бенкет

Він їздить на білому Mercedes

Ще один герой чудових моментів

Він вводить класиків на службу владі

І це шанує валленродський стиль

З неоднозначним виразом — на двох обличчях

Пурпура максимально згинається

Це перед мундиром, це перед Богом

Хоча воно вже висіло серед вірних

Колись єпископ, що розмовляв з ворогом!

Була країна, була країна

На задньому плані жадібно гуде рій

Коментатори та письменники

Яка остання думка перетвориться на гній

Лише тисячними тиражами

Бо сьогодні так має бути!

Тому що вони знають, що відбувається!

Бо тонку нитку треба берегти!

Правду запам'ятають!

Зникає невимовна думка

І пам'ять вмирає разом з тілом

Про те, що побачив - говори і пиши!

— Нічого не бачила, забула

Тож знову натовпи привидів

Минуле нагадає нам про зради

Знову розсудливий — пил, як сором

Він закриє - порожнє - дно шухляди

Ми були з ними і серед них

Але кожен прокидається по-різному

Це для нас гравюра в рамці

Старих уже немає, любі

А для них – дорогі – нас немає

Сидять із звареним пивом

Також розкажуть казку

Вони будуть жити довго і щасливо

Була країна, була...