Artyści - Jacek Kaczmarski

Zaszczytami zaszczuci, obarczeni sławą

Nie poznaliśmy strachu o skórę

Na paryskich parkietach salonowy gawot

Jeszcze jedną ma dla nas figurę

Niewidoczny fortepian gra z taktem Szopena

A narody współczują do wtóru

Ustawiając na biurku, w requiemach i trenach

Statuetki Człowieka z Marmuru

Taniec śmierci ominął i tak nieśmiertelnych —

Znów dla naszej wiruje korzyści

Dobry Anioł Stróż Paszport cel spełnił naczelny:

Ocaleliśmy przecież - Artyści

Nam i skrzydeł u ramion na cle nie podcięto

Nie wybito nam zębów ze szczęki

Bylebyśmy się wznieśli ponad ludzkie lamenty

Poza bezmiar człowieczej udręki

Więc rozważnie odważni, z grymasem cierpienia

W pełen znaczeń zbroimy się spokój

A jak brzmią w naszych ustach wymowne milczenia

A jak lśnią nam niechciane łzy w oku!

Wszak spełniły się nasze proroctwa i wróżby!

Patrzcie!

Żywi, a już między mity!

Z wynajętych cokołów, w gwarze głupim i próżnym

Już nie słychać milczenia zabitych

Oni nam bili brawo żywymi rękoma

Chociaż cień im osiadał na głowach

Ale ręce umarły na łańcuchach i łomach

Więc my, tu, teraz o nich — ni słowa

Wiele słów się po prostu nie mieści we frazach!

A tam druty, tortury, obozy

Przesłuchania, rewizje, tłumy w ogniu i gazach

Nazbyt bliskie męczeńskiej są pozy

Może być, że niedługo, po śmierci — za chwilę

Kiedy tam znowu zmieni się władza

Do wolnego już kraju (za ile? na ile?)

Naszych zwłok nikt nie będzie sprowadzał

Nawet to nas nie wzrusza, myśmy dawno wybrali

Sen o wierzbie płaczącej sczezł

W testamentach, przy winie, krewni będą czytali:

«Chciałbym spocząć na Pere Lachaise…»

Ушанований почестями, обтяжений славою

Ми не впізнали страху за шкіру

Салонний гавот на паризьких підлогах

Ще одна цифра для нас

Невидиме піаніно грає в ритмі Шопена

І народи співчувають пісні

Розміщення на парті, на реквіємах і тренінгах

Людина з мармурових статуй

Танець смерті обійшов безсмертних -

Знову ж таки, для нашої вигоди

Паспорт доброго ангела-охоронця виконав головну мету:

Ми вижили, адже - Артисти

Нам і крила на руках на митниці не відрізали

Наші щелепи не вибиті

Якби ми піднялися над людським лементом

Поза межами безмірності людських мук

Такий завбачливо хоробрий, з гримасою страждання

Ми озброюємося значущим миром

І які змістовні тиші в наших устах

А як на очах блищать небажані сльози!

Адже наші пророцтва та передбачення справдилися!

Дивись!

Живий і вже серед міфів!

З орендованих п’єдесталів, на дурному й марнославному діалекті

Вже не чути тиші мертвих

Вони аплодували нам живими руками

Хоча тінь осіла на їхні голови

Але руки вмирали на ланцюгах і ломах

Так що ми, ось, зараз про них - ні слова

Багато слів просто не вписуються у фрази!

А там проводи, тортури, табори

Допити, обшуки, юрби в вогні та газах

Пози занадто близькі до мученицької

Може бути, що незабаром, після смерті – за мить

Коли там знову зміниться влада

У вільну країну (за скільки? За скільки?)

Нашого трупа ніхто не принесе

Навіть це нас не стосується, ми давно вибирали

Зникла мрія про плакучу вербу

У заповітах з вином рідні прочитають:

«Я хотів би відпочити на Пер-Лашез...»