Ambasadorowie - Jacek Kaczmarski

Jeszcze pod ręką globus — z taką mapą świata

Na jaką stać strategie, plany i marzenia

Jeszcze insygnia władzy, sobolowa szata

Gęsty trefiony włos i ręki gest bez drżenia

Jeszcze w zasięgu dłoni zegar, jeszcze wcześnie

Pewności siebie ruch wskazówki nie odbiera

Wzrok — lustro duszy — widzi wszystko nawet we śnie

Któremu spokój niesie Cyfra i Litera

Tyle zrobili już jak na swe młode lata

Ulega dziejów wosk ich nieomylnym śladom —

To George de Selve — obiecujący dyplomata

I Jean de Dinteville — francuski ambasador

Dyskretny przepych — tylko echem dostojeństwa

Turecki dywan, włoska lutnia — znak obycia

W milczących ustach bezwzględnego smak zwycięstwa

W postawach — wielkość - osiągnięta już za życia

Ciężka kotara obu wspiera tym co kryje

Patrzą przed siebie śmiało, pewni swoich racji

Wszak dyplomacja włada wszystkim dziś - co żyje

A oni — kwiat szesnastowiecznej dyplomacji!

Nie wiedzą, co to ból, co dżuma, albo katar

Zachciankom wielkich — świat uczyni zawsze zadość!

To George de Selve — obiecujący dyplomata

I Jean de Dinteville — francuski ambasador

Lecz w nastrojonej lutni nagle struna pęka

I żółkną brzegi kart w otwartej wiedzy księdze…

Za krucyfiksem błądzi mimowolnie ręka

Strzałka zegara iść zaczyna coraz prędzej!

Straszliwy kształt przed nimi zjawia się w pół kroku

I niszczy spokój — czy artysta się wygłupia?

Nie, to nie żart!

Na kształt ten trzeba spojrzeć z boku!

Żeby zobaczyć jasno, że to czaszka trupia!

Byli — i nie ma ich, ach — cóż za wielka strata!

Jak nazywali się?

Któż dzisiaj tego świadom?

Ach!

George de Selve!

Obiecujący dyplomata…

Ach!

Jean de Dinteville, francuski ambasador…

Глобус ще під рукою – з такою картою світу

Які стратегії, плани та мрії можуть собі дозволити

Ще один знак влади — соболя мантія

Густе, колюче волосся і жест руки без тремтіння

Годинник ще під рукою, ще рано

Впевненість у русі репліки не підвищується

Зір - дзеркало душі - все бачить навіть уві сні

Чий мир приносять число і буква

Вони вже так багато зробили за свої молоді роки

Віск втрачено в історії за своїми безпомилковими слідами -

Це Жорж де Сельве - перспективний дипломат

І Жан де Дінтвіль - французький посол

Стриманий гламур - лише відгомін гідності

Турецький килим, італійська лютня - ознака фамільярності

У мовчазних губах смак абсолютної перемоги

В установках - велич - досягнута в житті

Важка штора підтримує і те, що вона приховує

Вони дивляться вперед, впевнені у своїй праведності

Адже дипломатія править усім, що сьогодні живе

А вони - квітка дипломатії шістнадцятого століття!

Вони не знають ні болю, ні чуми, ні нежиті

Примхи великих - світ завжди задовольнить!

Це Жорж де Сельве - перспективний дипломат

І Жан де Дінтвіль - французький посол

Але в настроєній лютні струна раптом обривається

І жовтіють краї карт у відкритому знанні книги...

За розп'яттям мимоволі блукає рука

Стрілка годинника запускається все швидше і швидше!

Страшна форма перед ними настає за півкроку

І це руйнує спокій — художник дуріє?

Ні, це не жарт!

Ви повинні подивитися на цю форму збоку!

Щоб чітко побачити, що це череп мертвої людини!

Вони були — і їх немає, ах — яка марна трата!

Як їх називали?

Хто сьогодні про це знає?

Ах!

Джордж де Сельве!

Перспективний дипломат...

Ах!

Жан де Дінтвіль, посол Франції...