Вожатая - Иван Кучин

Вот ржавый кран вцепился в исполина и снёс его с протянутой рукой,

И ног чугунных рваная штанина в казанское в небо смотрит сиротой.

Седая ель покрылась изморозью, он грохнул так, последний шля привет,

Что из души повылетали гвозди, которые вбивали с детских лет.

Припев:

«Когда-то здесь аллеи были узки и здесь на площади, чуть в стороне

Вожатая в нарядной белой блузке на шею галстук повязала мне».

Теперь кто пал — тому уж не подняться, прощай, Ильич, я знаю по себе:

Как трудно от чего-то оторваться, что с молоком воспитано в тебе.

Прощай, прощай без памяти, без слова, лишь диких птиц засохнувший помёт.

Когда в душе нет ничего святого, то и пенять не надо на народ.

Припев:

«Когда-то здесь аллеи были узки и здесь на площади, чуть в стороне

Вожатая в нарядной белой блузке на шею галстук повязала мне».

Ах, красный галстук — горькая потеря и праздник Мая, мира и труда.

Я и тогда особенно не верил, ну, а теперь тем боле, господа.

Идут года, но спицы расписные всё так же вязнут в лжи по самую ось.

Мы тоже дети страшных лет России, нам многое увидеть довелось.

Припев:

«Когда-то здесь аллеи были узки и здесь на площади, чуть в стороне

Вожатая в нарядной белой блузке на шею галстук повязала мне».

«Когда-то здесь аллеи были узки и здесь на площади, чуть в стороне

Вожатая в нарядной белой блузке на шею галстук повязала мне».

Ось іржавий кран вчепився в велетня і зніс його з простягнутою рукою,

І ніг чавунних рвана штанина в казанське в небо дивиться сиротою.

Сива ялина покрилася намистою, він грохнув так, останній шля привіт,

Що з душі повилітали цвяхи, які вбивали з дитячих років.

Приспів:

«Колись тут алеї були вузькі і тут на площі, трохи в боці

Вожата в нарядній білій блузці на шию краватку пов'язала мені».

Тепер хто впав — тому вже не піднятися, прощай, Іллічу, я знаю по собі:

Як важко від чогось відірватися, що з молоком виховано в тебе.

Прощай, прощай без пам'яті, без слова, лише диких птахів засохлий послід.

Коли в душі немає нічого святого, то і нарікати не треба на народ.

Приспів:

«Колись тут алеї були вузькі і тут на площі, трохи в боці

Вожата в нарядній білій блузці на шию краватку пов'язала мені».

Ах, червона краватка — гірка втрата і свято Травня, миру і праці.

Я і тоді особливо не вірив, ну, а тепер тим більше, панове.

Йдуть роки, але спиці розписні все так же в'язнуть в брехні по саму вісь.

Ми теж діти страшних років Росії, нам багато чого побачити довелося.

Приспів:

«Колись тут алеї були вузькі і тут на площі, трохи в боці

Вожата в нарядній білій блузці на шию краватку пов'язала мені».

«Колись тут алеї були вузькі і тут на площі, трохи в боці

Вожата в нарядній білій блузці на шию краватку пов'язала мені».