Белый лебедь - Иван Кучин

Я пишу тебе, мама, из глубин Саликама,

Где конец всем надеждам, и дорогам тупик.

Где луна вне закона, над запретною зоной, мама,

Покатилась по небу часовому на штык.

А в холодных бараках, цепь гремит на собаках,

Нас солдаты пинками, выгоняют во двор.

Чтобы я расписался, от тебя отказался, мама,

И публично признался, что я больше не вор.

Чтобы я расписался, от тебя отказался, мама,

И публично признался, что я больше не вор.

С этой жизнью блатною, я повязан судьбою,

Мой отец пыл зарезан еще в сучьей войне.

За дела воровские, да за судьбы людские, мама,

Может скоро придется жизнь положить и мне...

Мою душу на небо унесет белый лебедь,

А меня закопают, не отыщешь следа.

Что ж судьба знать такая, ты прости дорогая, мама,

Что твой сын не вернется уж к тебе никогда.

Что ж судьба знать такая, ты прости дорогая, мама,

Что твой сын не вернется уж к тебе никогда.

Что ж судьба знать такая, ты прости дорогая, мама,

Что твой сын не вернется уж к тебе никогда.

Я пишу тобі, мамо, із глибин Салікама,

Де кінець усім надіям, і дорогам глухий кут.

Де місяць поза законом, над забороненою зоною, мамо,

Покотилася по небу вартовому на багнет.

А в холодних бараках, ланцюг гримить на собаках,

Нас солдати стусанами, виганяють у двір.

Щоб я розписався, від тебе відмовився, мамо,

І публічно зізнався, що я більше не злодій.

Щоб я розписався, від тебе відмовився, мамо,

І публічно зізнався, що я більше не злодій.

З цим життям блатним, я пов'язаний долею,

Мій батько запал зарізаний ще в сучій війні.

За справи злодійські, та за долі людські, мамо,

Може скоро доведеться життя покласти і мені...

Мою душу на небо віднесе білий лебідь,

А мене закопають, не знайдеш сліду.

Що ж доля така знати, ти пробач дорога, мамо,

Що твій син не повернеться вже до тебе ніколи.

Що ж доля така знати, ти пробач дорога, мамо,

Що твій син не повернеться вже до тебе ніколи.

Що ж доля така знати, ти пробач дорога, мамо,

Що твій син не повернеться вже до тебе ніколи.