Сентиментальный детектив ч.3 - Иван Кучин

Сколько смеха, сколько слёз, вспомнишь — закачаешься.

Я, с большим букетом роз, к милой возвращаюся.

Подхожу, в глазок смотрю, он лишь приоткрылся,

«Здравствуй, Таня» — говорю, — «Я освобонился!».

Что тут было, ой-ё-ёой — поцелуи страстные.

«Здравствуй, Ваня, милый мой, солнце моё ясное».

Завела, включила свет, помогла раздеться.

И, как небыло тех лет, вырванных из сердца.

Сели мы за стол вдвоём, взял я шестиструнную.

Выпьем что ли?

Да споём, как той ночкой, лунною.

Таня встала у окна, заломила руки.

Ах, былые времена, канули в разлуке.

Что так, Тань?

И снова «Ах!», гость родной мой, миленький.

И, как душу нараспах, дверцы холодильника…

Я баул свой достаю, знаю, мол, слыхали

«Вот ребята» — говорю, «На этап собрали».

Таня стопку приняла, отряхнула платьице

Щас такая жизнь пошла, пусть всё к черту катится.

Дни хрустальные прошли, золотые ночи,

Мех коллеги унесли.

Ваши, между прочим.

Проглотил я эту боль, и сказал: «Красавица!»

А она мне: «Нет, позволь, и тебя касается.

Даже друг твой.

Как его?

Ну… что был завбаза?

Так теперь он — о-го-го, в мафии, зараза.

Разжирел, капиталист, морда буржуиная

В свои сети, аферист, заманил невинную.

Я проплакала все дни, вот свежа подушка

И теперь я, извини, стала побирушка».

Злоба вспыхнула в крови.

Я сказал: «Пожалуста!

Ты меня щас не трави, пьяный я безжалостный».

И рванул рубаху я, пальцы выгнул снова.

«За тебя, любовь моя, я порву любого».

Шляпу мне, я ухожу.

Таня шмык, в уборную

И несёт, откель гляжу, дуру ту, двуствольную.

«Я с тобою собралась.

Крышка, так обоим.

Мы, советскую им власть, мигом восстановим».

Эх, Россия, кони вскачь.

Здравствуй мать-репрессия.

Только, я ж ведь, не палач, вор — моя профессия.

Ну, а так как завязал, то судите сами.

Тут вдруг кто-то постучал по двери ногами.

Открываю, говорят: «Здравствуйте, милиция.

Что-то тут у вас шумят, что-то вам не спится, а?»

Но, потом, отдали честь и автограф взяли.

У завбазы Мерседес, говорят, угнали.

Что ж, пора героев сих здесь нам и оставить

И другие темы в стих, чудным камнем вправить

Ставлю точку — нет чернил, отнялась рука.

Я ведь тоже их любил, как и Вы — слегка.

Я ведь тоже их любил, как и Вы — слегка.

Скільки сміху, скільки сліз, згадаєш — захитаєшся.

Я, з великим букетом троянд, до милої повертаюсь.

Підходжу, в очі очі, він тільки відкрився,

«Здрастуйте, Таня» — кажу, — «Я звільнився!».

Що тут було, ой-е-еой — поцілунки пристрасні.

«Здрастуйте, Ваня, милий мій, сонце моє ясне».

Завела, увімкнула світло, допомогла роздягнутися.

І, як не було тих років, вирваних із серця.

Сіли ми за стіл вдвох, взяв я шестиструнну.

Вип'ємо що?

Так заспіваймо, як тою вночі, місячною.

Таня встала біля вікна, заломила руки.

Ах, минулі часи, канули в розлуці.

Що так, Тань?

І знову «Ах!», гість рідний мій, милий.

І, як душу навстіж, дверцята холодильника ...

Я баул свій дістаю, знаю, мовляв, чули

«От хлопці» — кажу, «На етап зібрали».

Таня стопку прийняла, обтрусила сукню

Зараз таке життя пішло, нехай все до біса котиться.

Дні кришталеві минули, золоті ночі,

Хутро колеги забрали.

Ваші, між іншим.

Проковтнув я цей біль, і сказав: «Красуня!»

А вона мені: «Ні, дозволь, і тебе стосується.

Навіть друг твій.

Як його?

Ну, що був завбаза?

Так тепер він — о-го-го, в мафії, зараза.

Розжер, капіталіст, морда буржуїна

У свої мережі, аферист, заманив безневинну.

Я проплакала всі дні, ось свіжа подушка

І тепер я, вибач, стала жінку».

Злість спалахнула в крові.

Я сказав: «Будь ласка!

Ти мене щас не трави, п'яний я безжальний».

І рвонув сорочку я, пальці вигнув знову.

«За тебе, любов моя, я порву будь-кого».

Капелюх мені, я йду.

Таня шмик, у вбиральню

І несе, звідкиля дивлюся, дурну ту, двоствольну.

«Я з тобою зібралася.

Кришка, так обом.

Ми, радянську їм владу, миттю відновимо».

Ех, Росія, коні схопитися.

Привіт мати-репресія.

Тільки, я ж, адже, не кат, злодій — моя професія.

Ну, а як зав'язав, то судіть самі.

Тут раптом хтось постукав по дверях ногами.

Відкриваю, кажуть: «Здрастуйте, міліція.

Щось тут у вас шумлять, щось вам не спиться, а?»

Але потім віддали честь і автограф узяли.

У завбази Мерседес, кажуть, викрали.

Що ж, час героїв цих тут нам і залишити

І інші теми в віршів, дивним каменем вправити

Ставлю крапку - немає чорнила, віднялася рука.

Я теж їх любив, як і Ви — злегка.

Я теж їх любив, як і Ви — злегка.