Пройдут года - Иван Кучин

Вот снова вечер зимний, деревья клонит в сон.

И в этот вечер зимний, я вновь пишу письмо,

Что здесь тайга глухая, на крышах белый мех,

Что ты моя родная на свете лучше всех.

Пройдут года и я вернусь, весной подснежник зацветет.

И я в колени твои ткнусь, и прошепчу ну вот и все.

Ах жизнь моя лихая, бедовая моя.

Простишь ли ты родная, за эту жизнь меня.

Как трудно без улыбки, и ласки твоей жить,

Как много за ошибки, приходится платить.

Пройдут года и я вернусь, весной подснежник зацветет.

И я в колени твои ткнусь, и прошепчу ну вот и все.

Ось знову зимовий вечір, дерева хилить у сон.

І цього вечора зимовий, я знову пишу листа,

Що тут тайга глуха, на дахах біле хутро,

Що ти моя рідна на світі найкраща.

Минуть роки і я повернуся, навесні пролісок зацвіте.

І я в коліна твої тицьнусь, і прошепчу ну от і все.

Ах життя моє лихе, бідне моє.

Чи вибачиш ти рідна, за це життя мене.

Як важко без посмішки, і ласки твоєї жити,

Як багато за помилки доводиться платити.

Минуть роки і я повернуся, навесні пролісок зацвіте.

І я в коліна твої тицьнусь, і прошепчу ну от і все.