Портрет - Иван Кучин

Жизнь проходит, течёт, словно речка,

Снег осенний кружится над ней.

Я портрет твой повесил у печки,

Чтоб тебе было, мама, теплей.

Чтоб ты видела, как одиноко

Мне, когда замерзает река,

И как сердце пронзило глубоко

О тебе ножевая тоска.

Милый твой образ на старом портрете

Я берегу много лет.

Нет мне дороже всех женщин на свете,

Чем мама, которой нет.

Вдруг качнулся портрет, и улыбка

Пробежала по тонким губам.

Ах, сынок, твоей жизни ошибка

Это ты, без сомнения, сам.

Ты меня никогда ведь не слушал,

Поступал на свой риск и страх.

Чтож теперь мою скорбную душу

Ты терзаешь в унылых стихах.

Милый твой образ на старом портрете

Я берегу много лет.

Нет мне дороже всех женщин на свете,

Чем мама, которой нет.

Я, наверное, был бы умнее,

Если б знал, что та речка без дна.

Но, увы, что мы в жизни имеем,

Мы за это заплатим сполна.

Потому буду жить я у речки

И писать до последних дней.

Я портрет твой повесил у печки,

Чтоб тебе было, мама, теплей.

Милый твой образ на старом портрете

Я берегу много лет.

Нет мне дороже всех женщин на свете,

Чем мама, которой…

Жизнь проходит, течёт, словно речка,

Снег осенний кружится над ней.

Я портрет твой повесил у печки,

Чтоб тебе было, мама, теплей.

Життя минає, тече, мов річка,

Осінній сніг крутиться над нею.

Я портрет твій повісив біля печі,

Щоб тобі було, мамо, тепліше.

Щоб ти бачила, як самотньо

Мені, коли замерзає річка,

І як серце пронизало глибоко

Про тебе ножова туга.

Милий твій образ на старому портреті

Я бережу багато років.

Немає мені дорожче за всіх жінок на світі,

Чим мама, якої нема.

Раптом хитнувся портрет, і посмішка

Пробігла по тонких губах.

Ах, синку, твого життя помилка

Це ти, безперечно, сам.

Ти мене ніколи не слухав,

Надходив на свій ризик і страх.

Що ж тепер мою скорботну душу

Ти мучить в похмурих віршах.

Милий твій образ на старому портреті

Я бережу багато років.

Немає мені дорожче за всіх жінок на світі,

Чим мама, якої нема.

Я, напевно, був би розумнішим,

Якщо б знав, що та річка без дна.

Але, на жаль, що ми в житті маємо,

Ми за це заплатимо сповна.

Тому житиму я у річки

І писати до останніх днів.

Я портрет твій повісив біля печі,

Щоб тобі було, мамо, тепліше.

Милий твій образ на старому портреті

Я бережу багато років.

Немає мені дорожче за всіх жінок на світі,

Чим мама, якою…

Життя минає, тече, мов річка,

Осінній сніг крутиться над нею.

Я портрет твій повісив біля печі,

Щоб тобі було, мамо, тепліше.