Przeczucie / Cztery pory niepokoju - Jacek Kaczmarski

«Wiosną lody ruszyły, Panowie Przysięgli.»

Zakwitają pustynie, śnieg się w słońcu zwęglił,

Bóg umiera na Krzyżu, ale zmartwychwstaje,

Kurczak z pluszu wysiedział Wielkanocne Jaje,

Baran z cukru nie martwi się losu koleją,

Świtem ptaki w niebieskim zapachu szaleją.

Tyle razy to wszystko już się wydarzyło,

Więc dlaczego przed strachem chowamy się w miłość?

— Bo za oknem wiosenny wiatr drzewami szarpie,

Budzą się do pracy upiory i harpie;

Nie ufaj w wieczory, wstań, zaciągnij story —

Upiory i harpie, harpie i upiory…

Latem cierpkie owoce pęcznieją słodyczą,

W tańcu pracy pszczoły na urodzaj liczą,

Słońce szczodrze wytrząsa swoją gęstą grzywę

Na ludzi ospałych, na miasta leniwe.

Matka Boska się pławi w złocie i zieleniach,

Pustoszeją w święto narodowe więzienia —

Tak co roku nas lato spokojem kołysze,

Więc dlaczego przed strachem chowamy się w ciszę?

— Bo za oknem grzmot się ściga z błyskawicą,

W letnią burzę tańczą Wodnik z Topielicą -

Zakochani w zbrodni, ofiar wiecznie głodni —

Wodnik i Topielica, Topielica i Wodnik.

Jesień kładzie słoneczne wspomnienia w słoiki,

Pachną zioła, pęcznieją worki i koszyki,

Przyjaciele wracają z podróży dalekich,

Obmywają stopy w nurcie własnej rzeki.

Pod wieńcem i zniczem usypiają zmarli

Zapomniawszy już o tym, co życiu wydarli,

Poeci o jesieni powielają sztampy,

Więc dlaczego przed strachem — zapalamy lampy?

— Bo za szybą jesienna ulewa zajadła,

Podchodzą do okien strzygi i widziadła.

Odwróć się od szyby, rozmawiaj na migi —

Strzygi i widziadła, widziadła i strzygi…

Zima dzieli istnienia na czarne i białe,

Zimą ciało ogrzejesz tylko innym ciałem,

Paleniska buzują, ciemnieją kominy,

Gęsim puchem piernaty wabią i pierzyny.

Trzej Królowie przybędą Panu bić pokłony,

Złożą dary bogate na wiechciu ze słomy,

Już lat dwa tysiące powraca to święto,

Więc skąd nad stołami milczące memento?

— Bo za oknem śnieżyca, chichoty i wycie,

Przed którymi na próżno chowamy się w życie.

Ten niepokój dopadnie nas zawsze i wszędzie —

Pamiętamy, co było

Więc wiemy — co będzie.

«Навесні лід, панове».

Пустелі цвітуть, сніг обвуглився на сонці,

Бог помирає на хресті, але воскресне знову,

Плюшева курка вилупила писанки,

Цукровий баран не хвилює долю залізницею,

На світанку пташки в синьому запаху божеволіють.

Так багато разів усе траплялося

То чому ж ми ховаємось закохані від страху?

- Бо за вікном весняний вітер тягне дерева,

Привиди й гарпії прокидаються до роботи;

Не довіряй вечорам, вставай, малюй свої історії -

Привиди і гарпії, гарпії і привиди ...

Влітку терпкий плід набухає солодкістю,

У танці праці бджоли розраховують на родючість,

Сонце щедро трясе своєю густою гривою

Для ледарів, для ледачих міст.

Богородиця гріється в золоті та зелені,

Pustoszeją на національне свято в'язниці -

Тож щороку літо несе нас спокоєм,

То чому ж ми мовчки ховаємося від страху?

- Бо за вікном грім блискавкою гонить,

Водолій і Топєліка танцюють у літній бурі -

Закохані в злочин, жертви завжди голодні -

Водник і Топєлица, Топєлиця і Водник.

Осінь кладе сонячні спогади в баночки,

Пахнуть трави, набухають мішки й кошики,

Друзі повертаються з далеких мандрівок,

Вони миють ноги в течії власної річки.

Померлих кладуть спати під вінок і свічку

Забувши, що вони вирвали зі свого життя,

Осінні поети дублюють кліше,

То чому ж ми запалюємо лампи проти страху?

- Бо за склом з'їла осіння злива,

Вони йдуть до вікон стриги і візіонерів.

Відвернись від скла, розмовляй по знаках -

Стригої і споглядання, споглядання і стригої ...

Зима ділить життя на чорне і біле,

Взимку ти тільки іншим тілом зігрієш своє тіло,

Ревуть каміни, темніють димарі,

Гусячий пух приманка і пір'я.

Три царі прийдуть до Господа вклонитися,

На солом'яному сковорідці зроблять багаті подарунки,

За дві тисячі років це свято повернулося,

То звідки взялась мовчазна пам’ять над столами?

- Бо за вікном хуртовина, регоче і виє,

Від яких ми даремно ховаємося в житті.

Ця тривога охопить нас будь-коли і будь-де -

Ми пам'ятаємо, що було

Тож ми знаємо – що буде.