Retour d'Asie - Yves Duteil

Dans un avion venant d’Asie, quatre bbs sont endormis

Un bracelet dit leurs prnoms sur du tulle l’encre marron

Leur adresse est l’arrive dans la salle des pas retrouvs

Terminus de l’aroport o des cњurs battent un peu plus fort

C’est toute la force de la vie qui fait les hommes et les fourmis

Il en reste toujours assez pour survivre et recommencer

On ne peut rduire au silence les voix qui chantent une esprance

On ne peut vaincre un idal avec des chars ou bien des balles

Des maisons basses aux toits de palme

Au bord d’un canal aux eaux calmes

Le temps glissait comme un bateau sur les hommes et sur les roseaux

Des enfants nus dans l’eau du fleuve s’claboussaient avant qu’il pleuve

Au pied d’un temple au toit dor sous les yeux du Bouddha couch

Que reste-t-il de cette Asie qui s’coulait en harmonie

Entre les barques du march, les pices et les orchides?

O sont les bronzes et leurs ombrelles, fleurs de safran sur la ruelle

Avanant pas mesurs vers le seuil de l’ternit?

Les odeurs de poudre et de sang ont chass les parfums d’encens

Assombri la boue des rizires et bris les hommes et la terre

Du haut du temple abandonn, le sourire du bouddha fig

Ne contemple les yeux baisss que des ruines et du temps gch

O s’en vont les penses fleuries qui s’envolaient vers les esprits

Des colliers de fleurs des autels en offrande aux mes immortelles?

Les clats de rire se sont tus avec les enfants disparus

Les bonheurs enfouis dans la terre

Sous les cendriers et sous la poussire

Et pourtant grav dans l’ivoire, du silence et de la mmoire

Se transmet mots dfendus tout l’espoir qui semblait perdu

Le courage et la volont de se battre et de rsister

la peur et la souffrance, la mort et l’indiffrence

C’est toute la force de la vie qui fait les hommes et les fourmis

Il en reste toujours assez pour survivre et recommencer

On ne peut rduire au silence les voix qui chantent une esprance

On ne peut vaincre un idal avec des chars ou bien des balles

Dans un avion venant d’Asie, quatre bbs sont endormis

Un bracelet dit leurs prnoms sur du tulle l’encre marron.

У літаку з Азії сплять четверо немовлят

На браслеті на тюлі з чорним чорнилом написано їхні імена

Їх адреса – прибуття в Зал Не знайдено

Кінцева зупинка аеропорту, де серця б’ються трохи голосніше

Це вся сила життя, яка створює людей і мурах

Завжди залишається достатньо, щоб вижити і почати знову

Голоси, що оспівують надію, не можна замовкнути

Ідеал не здолаєш ні танками, ні кулями

Низькі будинки з пальмовими дахами

Уздовж спокійного водного каналу

Час ковзнув, мов човен, по людях і по очеретах

Голі діти в річці хлюпали перед дощем

Біля підніжжя храм із золотим дахом під очима лежачого Будди

Що залишилося від цієї Азії, що текла в гармонії

Між ринковими човнами, монетами та орхідеями?

Де бронзи та їх парасольки, шафранові квіти на алеї

Крокуєш до порога вічності?

Запахи пороху і крові відігнали пахощі ладану

Потемніла бруд рисових полів і розтрощила людей і землю

З вершини покинутого храму посмішка Будди рис

Погляд опущений лише на руїни та втрачений час

Ой ідіть квіткові думки, що летіли до духів

Квіткові намиста з вівтарів як жертва моїм безсмертним?

З зниклими дітьми сміх затих

Щастя, закопане в землю

Під попільничками і під пилом

І все ж вирізані в слоновій кістці, тиша і пам'ять

Передає забороненими словами всю надію, яка здавалася втраченою

Мужність і воля боротися і чинити опір

страх і біль, смерть і байдужість

Це вся сила життя, яка створює людей і мурах

Завжди залишається достатньо, щоб вижити і почати знову

Голоси, що оспівують надію, не можна замовкнути

Ідеал не здолаєш ні танками, ні кулями

У літаку з Азії сплять четверо немовлят

На тюлі коричневим чорнилом на браслеті написано їхні імена.