Le pays des mots d'amour - Yves Duteil

Comme dans les dessins de Folon

Ceux qu’on aimait quittent la Terre

Le corps lourd et l'âme légère

Un peu plus graves à l’horizon

Dans leur pardessus de béton

Ceux qu’on aimait nagent en silence

Dans le temps sage de l’absence

Comme dans les dessins de Folon

On pourrait presque les toucher

De l’autre côté du papier

Fantômes gris des jours de peine

En long cortège de semaines

A rêver loin dans leur lumière

On pourrait presque enfin se taire

Comme dans les dessins de Folon

Il y a du rose et du vert pâle

Et des souvenirs bleu d’opale

Dans un champ vide de coton

Comme des bulles de savon

Prisonniers de la transparence

Ceux qu’on aimait doucement dansent

Comme dans les dessins de Folon

On pourrait presque s’envoler

Dans la lenteur de leur passé

Frôler d’un long battement d’ailes

L’exil sans fin qui les appelle

A rêver loin dans leur mystère

On pourrait presque enfin se perdre

Comme dans les dessins de Folon

Ceux qu’on aimait nagent à l’envers

Oiseaux de l’eau, poissons de l’air

Perdent le fil de nos saisons

Dans la brume de leur prison

Ceux qu’on aimait toujours s’effacent

Derrière les voiles de l’espace

Comme dans les dessins de Folon

Un jour on voudra leur parler

De l’autre côté du papier

On rêvera d’aubes plus pâles

D'éternité couleur d’opale

Un jour on se laissera faire

On glissera dans leur lumière

Comme dans les dessins de Folon…

Як на малюнках Фолона

Кохані покидають Землю

Важке тіло і легка душа

Трохи серйозніше на горизонті

У їхній бетонній шинелі

Ті, кого ми любимо, плавають у тиші

У мудрий час відсутності

Як на малюнках Фолона

Ми могли майже доторкнутися до них

З іншого боку паперу

Сірі примари днів скорботи

У довгому ході тижнів

Мріяти в їхньому світлі

Ми могли майже нарешті замовкнути

Як на малюнках Фолона

Є рожевий і ніжно-зелений

І опалові спогади

На порожньому бавовняному полі

Як мильні бульбашки

В'язні прозорості

Ті, кого ми любили, ніжно танцюють

Як на малюнках Фолона

Ми могли б майже полетіти

У повільності свого минулого

Пасуться довгим махом крил

Нескінченне вигнання, яке кличе їх

Мріяти в їхній таємниці

Ми могли майже остаточно заблукати

Як на малюнках Фолона

Ті, кого ми любимо, плавають догори ногами

Водноплавні птахи, повітряні риби

Втрачати наші пори року

У тумані їхньої тюрми

Згасають ті, що ми завжди любили

За завісами простору

Як на малюнках Фолона

Одного дня ми захочемо з ними поговорити

З іншого боку паперу

Нам снитимуться блідіші зорі

Колір вічності опал

Одного дня ми відпустимо це

Ми прослизнемо в їхнє світло

Як на малюнках Фолона...