Venise - Yves Duteil

Comme surgie du fond des ges, immobile dans son voyage

Mosaque de sang et d’or, Venise a pos le dcor.

Tout est pour l'њil dans ce thtre, les eaux noires et les murs d’albtre

Illusion, lumires et fontaines.

tout est l pour la mise en scne.

Dans l’crin du soleil couchant, les palais et les golands

Rivalisent de posie pour ouvrir le bal de la nuit.

l’heure ou les ombres se glissent, il flotte encore dans les ruelles

L’atmosphre trange et cruelle de Lucrce et des Mdicis.

Mais dj le soleil se lve, le rideau s’ouvre sur le rve

Et c’est l que la ville explose de violet, de vert et de rose.

Sous les masques des farandoles, dans le glissement des gondoles

La symphonie des mousselines, des guitares et des mandolines.

C’est la foule qui vous emporte au hasard des ponts et des portes

Ivre de liesse et de folie, mon Dieun que Venise est jolie.

Sous le ciel des balcons fleuris o l’on voit tourner les enseignes

Et dans le dsordre qui rgne, Venise alors a du gnie.

Puis le tableau reprend sa place, peu peu, la folie s’efface.

Juste une effluve de fanfare, quelques rires, un pas qui s’gare.

On entend les pontons gmir, c’est l’hiver au pont des Soupirs.

Un bateau s’en va vers les les, les heures s’grnent au Campanile.

Venise, rien n’a chang, mme les sicles ont beau laisser

Des lzardes aux murs des maisons, jamais le temps n’a eu raison

Ni des fastes du carnaval, ni des pierres ou des Bacchanales

De Vrosne ou du Titien, ni des lustres en cristal ancien

Et dj le soleil du rve, sur Venise, nouveau, se lve.

nouveau, les faades explosent de violet, de vert et de rose.

Sous les masques des farandoles, dans le glissement des gondoles

La symphonie des mousselines, des guitares et des mandolines.

C’est la foule qui vous emporte au hasard des ponts et des portes

Ivre de liesse et de folie, mon Dieu, que Venise est jolie.

Sous le ciel des balcons fleuris o l’on voit tourner les enseignes

Et dans le dsordre qui rgne, c’est l’enfer ou le paradis

Qui vous mne au bout de la nuit, Venise alors a du gnie.

Ніби виривається з глибини віків, нерухомий у своїй подорожі

Мозаїка крові та золота, Венеція влаштувала сцену.

У цьому театрі все для ока, чорні води та алебастрові стіни

Ілюзія, вогні та фонтани.

все є для постановки.

У кінському волосі західного сонця, палаци та чайки

Змагайтеся в поезії, щоб відкрити бал ночі.

година, коли тіні ковзають, вона ще пливе в алеях

Дивна і жорстока атмосфера Лукрче і Медічі.

Та вже сонце сходить, завіса над мрією відкривається

І ось тут місто вибухає фіолетовим, зеленим і рожевим.

Під масками фарандол, у ковзанні гондол

Симфонія муслінів, гітар і мандолін.

Це натовп, який випадково забирає вас із мостів і воріт

П’яна від радості й божевілля, Боже мій, Венеція гарна.

Під небом заквітчаних балконів, де ми бачимо, як обертаються знаки

І в безладі, який панує, Венеція тоді має геній.

Потім картина знову повертається на своє місце, помалу, божевілля згасає.

Лише подих фанфар, кілька смішок, випадковий крок.

Чути, як стогнуть понтони, на Мосту зітхань зима.

Човен відправляється на острови, години на «Кампаніле» минають.

Венеція, нічого не змінилося, навіть століття залишилися

Від Ізардес до стін будинку час ніколи не був правильний

Ні карнавальної помпезності, ні каменів, ні вакханок

Від Вросне чи Тиціана, ні люстри в старовинному кришталі

І вже сонце мрії, над Венецією, знову сходить.

знову фасади вибухають фіолетовими, зеленими та рожевими.

Під масками фарандол, у ковзанні гондол

Симфонія муслінів, гітар і мандолін.

Це натовп, який випадково забирає вас із мостів і воріт

П’яний від радості та божевілля, Боже мій, яка красива Венеція.

Під небом заквітчаних балконів, де ми бачимо, як обертаються знаки

А в безладді, що панує, це пекло чи рай

Хто веде вас до кінця ночі, Венеція тоді геніальна.