Le cours du temps - Yves Duteil

Oh !

Que j’aimerais sans cesse arrêter le cours du temps

Dans le lit de la tendresse, sur les rives du printemps

Comme un fleuve intarissable, pris au piège d’un étang

Comme un souffle insaisissable dans les fils d’un cerf-volant

Ecouter dans le silence le murmure assourdissant

De la voix de notre enfance que plus jamais nul n’entend

Mais qui parle avec sagesse des espoirs de nos quinze ans

Et qui sait?

D’autres richesses oubliées depuis longtemps

Hors du cours de nos planètes où le temps s’est naufragé

Il existe dans nos têtes tout un monde à inventer

Que chacun s’y reconnaisse et lui laisse un peu d’amour

De bonheur et de tendresse et la vie suivra son cours

Oh !

Que j’aimerais, Princesse, arrêter tous ces instants

Dans le lit de ta tendresse, tant qu’il en est encore temps

Te garder de la tristesse épargnée par les tourments

Et pouvoir te dire sans cesse que je t’aime éperdument

Comme un fleuve intarissable, aussi calme que l'étang

Comme un souffle insaisissable sur le fil du cerf-volant.

О!

Що я завжди хотів би зупинити хід часу

У ложі ніжності, на березі весни

Як нескінченна річка, застрягла в ставку

Як невловимий подих у струнах повітряного змія

Послухайте мовчки глухий шепіт

Від голосу нашого дитинства, який більше ніхто ніколи не почує

Але хто мудро говорить про надії наших п’ятнадцяти років

А хто знає?

Інші давно забуті багатства

За межами наших планет, де час зазнав корабельної аварії

У нашій голові є цілий світ, який потрібно вигадати

Нехай кожен впізнає себе в ньому і залишить йому трохи любові

Щастя і ніжність і життя триватиме

О!

Що я хотів би, принцесо, припинити всі ці хвилини

У ліжку твоя ніжність, поки ще є час

Бережи тебе від смутку, позбави від мук

І я можу говорити тобі знову і знову, що я тебе шалено люблю

Як невичерпна річка, спокійна, як ставок

Як невловимий подих на волосіні повітряного змія.