Quand les bateaux reviennent - Yves Duteil

Quand les bateaux reviennent

Il reste sur leurs flancs

Des lambeaux décevants

Du vent qui les emmène

Quand les bateaux reviennent

Et les marins du bord

Voient grandir la falaise

Et le curieux malaise

Et les lueurs du port

Où les femmes, au matin

Frissonnant sous le châle

Ont la lèvre un peu pâle

Et le cœur incertain

Car c’est le même vent

Qui trousse leurs dentelles

Emporte leurs enfants

Puis les ramène à elles

Il donne aux goélands

Cette lenteur si belle

Et fait de leurs amants

Des marins infidèles

Quand les bateaux reviennent

On les attache au quai

La longe et le piquet

Pour seuls fruits de leur peine

Quand les bateaux reviennent

Puis les marins s’en vont

Ecrasés de fatigue

Même le sol navigue

Au cœur de leur maison

Le lit déjà défait

Se couvre de soupirs

Et les femmes chavirent

Et leur espoir renaît

Car c’est le même vent

Qui souffle leur chandelle

Un soir où le printemps

Les a trouvées moins belles

Il donne aux océans

Quelques rides nouvelles

Et montre aux cerfs-volants

Tous les chemins du ciel

Alors, pour quelques jours

Le temps n’existe pas

C’est peut-être pour ça

Que les adieux sont lourds

Quand les bateaux repartent

Les femmes, au petit jour

A l’instant du départ

Cherchent dans leur mouchoir

Pour se compter les jours

Les grains déjà si lourds

Du chapelet d’ivoire

Et l’impossible amarre

Qui mène à leur amour

Mais c’est le même vent

Qui ramène au rivage

Un peu de l’océan

Jusque sur leur visage

Où la mer et le temps

De passage en passage

Ont creusé le sillage

Etrange et fascinant

D’un bateau qui voyage

Коли кораблі повернуться

Він залишається на їхній стороні

Невтішні клаптики

Про вітер, що їх несе

Коли кораблі повернуться

І моряки на борту

Дивіться, як росте скеля

І дивний неспокій

І вогні гавані

Де жінки вранці

тремтить під шаллю

Майте трохи бліді губи

І серце непевне

Тому що це той самий вітер

Хто шнурки заправляє

Забери їхніх дітей

Потім поверніть їх

Він дарує чайок

Ця повільність така прекрасна

І зробив своїх коханців

Безвірні моряки

Коли кораблі повернуться

Прив'язуємо їх до причалу

Ремінь і кол

Тільки за плоди своєї праці

Коли кораблі повернуться

Потім матроси йдуть

Розчавлений втомою

Навіть земля пливе

Всередині їхнього будинку

Вже незастелене ліжко

Накривається зітханнями

І жінки перекидаються

І їхня надія відродилася

Тому що це той самий вітер

Хто задуває свою свічку

Ніч, коли весна

вважав їх менш красивими

Він віддає океанам

Кілька нових зморшок

І покажи повітряних зміїв

Всі шляхи до раю

Так кілька днів

Час не існує

Можливо тому

Що прощання важке

Коли човни відпливуть

Жінки на світанку

На момент відправлення

Шукайте в їхній хустці

Рахувати дні

Зерна вже такі важкі

Розарій зі слонової кістки

І неможливі болота

Що призводить до їхньої любові

Але це той самий вітер

Хто повертає на берег

Трохи океану

До їхнього обличчя

Де море і погода

Від перевалу до перевалу

Копали слід

Дивний і захоплюючий

Про корабель, який подорожує