Mélancolie - Yves Duteil

Il y a des jours où, quand le jour se lève

On voudrait rentrer tout au fond d’un rêve

Et puis, soudain, lorsque le clocher sonne

Il y a des jours où l’on n’est plus personne

Alors, on ferme les yeux un instant

Quand on les rouvre, tout est comme avant

Les gens vous voient mais leur regard s'étonne

Il y a des jours où l’on n’est plus personne

Comme au milieu d’un cinéma désert

On rembobine et tout passe à l’envers

Et quand on pense aux gens qu’on abandonne

Il y a des jours où l’on n’est plus personne

La la la la la la

La la la

La la la…

Il y a des jours où l’on n’est plus personne

Ouvrir son cœur à tous les vents qui passent

Et, qu’un matin, tous les chagrins s’effacent

Pour oublier, dans le bonheur qu’on donne

Qu’il y a des jours où l’on n’est plus personne

Qu’il y a des jours où, quand le jour se lève

On voudrait rentrer tout au fond du rêve

Et s’endormir lorsque le clocher sonne

Il y a des jours où l’on n’a plus personne

La la la la la la

La la la

La la la…

Il y a des jours où l’on n’a plus personne

Бувають дні, коли настає день

Ми хотіли б заглибитися в мрію

А потім раптом, коли дзвонить дзвіниця

Бувають дні, коли ти ніхто

Тому ми на мить закриваємо очі

Коли ми їх знову відкриваємо, все як раніше

Люди бачать вас, але їхні погляди здивовані

Бувають дні, коли ти ніхто

Як посеред безлюдного кінотеатру

Перемотуємо назад і все повертається назад

І коли ми думаємо про людей, яких ми залишаємо

Бувають дні, коли ти ніхто

Ла-ла-ля-ла-ла-ля

Ла-ля-ля

Ла-ля-ля…

Бувають дні, коли ти ніхто

Відкрийте своє серце всім вітрам, які минають

І того одного ранку всі печалі зникають

Щоб забути, в щасті ми даруємо

Що бувають дні, коли ти ніхто

Що бувають дні, коли, коли день розривається

Ми хотіли б заглибитись у мрію

І заснути, коли дзвонить дзвіниця

Бувають дні, коли нікого не залишається

Ла-ла-ля-ла-ла-ля

Ла-ля-ля

Ла-ля-ля…

Бувають дні, коли нікого не залишається