Ma grammaire de l'impossible - Yves Duteil

Dans ma grammaire de l’impossible,

Tous les mots pourraient s’accorder,

Des plus fragiles au plus sensibles,

Des pluriels au plus singuliers.

Je voudrais que le masculin

S’accorde avec le féminin,

Que la raison l’emporte enfin

Entre les mots du genre humain.

Que nul ne reste dans la marge

et que dans ce monde imparfait,

on conjugue autant le plus large

les droits de l’homme et leur respect.

Qu’on accorde le droit d’asile

A tous les verbes irréguliers,

A tous ces mots sans domicile,

Qui font de nous des étrangers.

Des sans espoirs, des sans recours,

Sans refuge et sans illusions,

Sans foi ni loi et sans amour

A la porte de nos maisons.

A tous les noms dont l’origine

S’est perdue dans la nuit des temps

Et dont les branches ont pris racine

Dans la terre de leurs enfants.

Qu’on efface les dictionnaires,

Les règles injustes et les accords,

Qui portent le feu et le fer

Jusqu'à l’article de la mort.

Que nos langues si différentes

Apprennent enfin à s'écouter

Et s’unissent dans la tourmente

Aux confins de l’humanité.

Pour briser les murs du silence

Dans les regards et les pensées,

Ouvrir les portes de l’enfance

A tous les vents du verbe aimer.

Dans ma grammaire de l’impossible

Où les mots seraient mesurés

Les mensonges seraient passibles

De la peine qu’ils ont causée.

Et les sentences inacceptables

Seraient frappées de nullité,

Marquées d’un sceau ineffaçable

Et bannies pour l'éternité.

Finis les écarts de langage,

Les détournements de pensée

Les mots trompeurs qui font barrage

Au chemin de la vérité.

Pour ma grammaire de l’impossible,

J’ai choisi d'écrire le meilleur

Mais sans rien occulter du pire

Ni les larmes, ni la douleur.

Et je rêve la couverture

Du grand livre de l’avenir,

Au chapitre de l’aventure

Qu’il nous reste encore à écrire.

Avec des mots qui nous inspirent

Bien au-delà des dictionnaires

Pour commencer à nous construire

Dans la langue de l’Univers.

(Merci à Bénute pour cettes paroles)

У моїй граматиці неможливого,

Всі слова могли б збігтися,

Від найтендітніших до найчутливіших,

Від множини до найбільшої однини.

Я б хотів чоловічого роду

погоджується з жіночим началом,

Нехай розум нарешті переможе

Між словами людського роду.

Нехай ніхто не залишається осторонь

і що в цьому недосконалому світі,

поєднуємо якнайширше

прав людини та поваги до них.

Що ми надаємо право притулку

До всіх неправильних дієслів,

На всі ці бездомні слова,

Що робить нас чужими.

Безнадійні, безпорадні,

Без притулку і без ілюзій,

Беззаконний і безлюбний

Біля дверей наших домівок.

До всіх імен, походження яких

Заблукав у тумані часу

І чиї гілки прижилися

На землі своїх дітей.

Нехай зітруться словники,

Нечесні правила та угоди,

Хто несуть вогонь і залізо

До статті смерті.

Що наші мови такі різні

Нарешті навчіться слухати один одного

І об’єднайтеся в смуті

На краю людства.

Щоб зруйнувати стіни тиші

У поглядах і думках,

Відкрийте двері дитинства

Усім вітрам дієслова любити.

У моїй граматиці неможливого

Де б слова мірялися

Брехня каралася б

Про біль, який вони заподіяли.

І неприйнятні речення

було б недійсним,

Позначено незмивною печаткою

І вигнаний на вічність.

Немає більше мовних пробілів,

Відволікання думок

Оманливі слова, які блокують

На шлях істини.

Для моєї граматики неможливого,

Я вибрав написати найкраще

Але не приховуючи найгіршого

Ні сліз, ні болю.

А мені сниться обкладинка

З книги майбутнього,

У розділі про пригоди

Треба ще написати.

Зі словами, які нас надихають

Далеко за межами словників

Щоб почати будувати нас

Мовою Всесвіту.

(Дякую Bénute за ці тексти)