Lettre à mon père - Yves Duteil

Je te cherchais depuis lontemps, tu m’as laissé en t’en allant

Un grand paquet de mots d’amour et ce silence encore si lourd

Le souvenir de ces chimères que tu fuyais pendant la guère

Les bateaux, les trains, les camions, les quais de gare et les wagons

La frayeur de ces années noires, je la lisais dans ton regard

Avec l’horreur, le désespoir et le travail obligatoire

Peut-être un jour si tu m’attends, on parlera de tout ce temps

On a perdu sans rien se dire, ne pas savoir se sourire

Quand je sentais venir la fin, je me revois tenir ta main

Et te parler pendant des heures, en regardant battre ton coeur

À ta façon, tu nous aimais, mais tous les mots qu’on attendait

Restaient enfouis bien trop profond en souffrance dans leur prison

De la-haut, si tu nous entends, reviens vers nous de temps en temps

As-tu enfin trouvé la paix et le repos là où tu es?

J’avais tout juste cinquante ans, tu m’as légué en t’en allant

Ce regard triste et douloureux, un portrait d’enfant malheureux

Qui n’a pas pu trouver sa place, enfermé dans sa carapace

Et sur qui les fées ni les dieux n’ont jamais du poser les yeux

Après avoir tant bien que mal grandit à l’ombre d’une étoile

Sans pour autant trouvé le nord, il t’a fallu partir encore

Marcher de nuit à travers champ mais dans tes lettres avec le temps

De ces souffrances et de ces peurs, il ne reste que le meilleur

Hum…

À ta façon, tu nous aimais, mais tous les mots qu’on attendait

Restaient enfouis bien trop profond en souffrance dans leur prison?

De là-haut, si tu nous entends, reviens vers nous de temps en temps

As-tu enfin trouvé la paix et le repos là où tu es?

Toi, mon père que j’aimais tant, je te cherchais depuis longtemps

Mais tu voyages, désormais, près de moi, bien plus que jamais

Repose en paix dans nos mémoires, le plus tendre de notre histoire

Ce sont les mots qu’on a pas dit, c’est à toi que je les dédie.

Я довго шукав тебе, ти покинув мене в дорозі

Велика пачка слів любові і ця тиша все ще така важка

Пам'ять про ті химери, від яких ти тікав

Кораблі, потяги, вантажівки, станційні платформи та вагони

Страх тих темних років, я прочитав це в твоїх очах

З жахом, відчаєм і примусовою працею

Можливо, колись, якщо ти зачекаєш мене, ми будемо говорити весь цей час

Ми програли, нічого не сказавши, не знаючи, як посміхнутися

Коли я відчув, що наближається кінець, я бачу, що тримаю тебе за руку

І розмовляти з тобою годинами, спостерігаючи, як б’ється твоє серце

По-своєму ти любив нас, але всі слова, яких ми чекали

Надто глибоко похований від болю у своїй в’язниці

Згори, якщо почуєш нас, повертайся час від часу до нас

Ви нарешті знайшли спокій і відпочинок там, де ви є?

Мені було всього п’ятдесят років, ти заповів мене, пішовши

Цей сумний і зболілий погляд, портрет нещасної дитини

Хто не міг знайти свого місця, замкнений у своєму панцирі

І якого ніколи не бачили ні феї, ні боги

Після того, як якось виріс у тіні зірки

Не знайшовши півночі, довелося знову виїхати

Ходить полем вночі, але з часом у своїх листах

З цих болів і страхів залишається тільки найкраще

Хм...

По-своєму ти любив нас, але всі слова, яких ми чекали

Надто глибоко похований у своїй в’язниці?

Згори, якщо почуєш нас, повертайся час від часу до нас

Ви нарешті знайшли спокій і відпочинок там, де ви є?

Тебе, тато мій, якого я так любив, я довго шукав

Але тепер ти подорожуєш поруч зі мною більше, ніж будь-коли

Спочивай з миром у нашій пам'яті, найніжнішій в нашій історії

Це слова, які не сказані, я присвячую їх тобі.