Les chemins de la liberté - Yves Duteil

Il nous a montré le chemin

Qui montait jusqu'à la maison

Dans le brouillard, dans le crachin

On se serait perdu, sinon

Il avait l’air heureux, serein

Et quand on est entré chez lui

La cuisine avait des parfums

Le couvert était déjà mis

Le sourire lui montait du cœur

Son regard avalait nos yeux

Et quelquefois, au fil des heures

Il était grave et silencieux

Tout était vraiment comme avant

Et pourtant rien n'était pareil

Le lendemain, c'était beau temps

Couleurs d’automne et plein soleil

On a marché dans les collines

Et couru dans la boue des champs

En s’accrochant dans les épines

Comme feraient de petits enfants

En venant, j'étais un peu triste

Et le cœur me serrait un peu

Il y a des jours où tout résiste

On a du mal à être heureux

Lui venait de finir sa peine

Où les mois ressemblaient aux années

Il voulait voir couler la Seine

Écouter les oiseaux chanter

Et c’est lui qui sans le savoir

Et c’est lui qui sans s’en douter

M’a fait redécouvrir l’espoir

Les chemins de la liberté

Puis on a repris nos bagages

Avec l’envie de revenir

Remplir nos yeux de son visage

Et nos cœurs de son souvenir

Et c’est lui qui, sans le savoir

Et c’est lui qui, sans s’en douter

M’a fait redécouvrir l’espoir

Les chemins de la liberté

Він показав нам дорогу

Хто їхав додому

В тумані, в дощі

Інакше ми б загубилися

Він виглядав щасливим, спокійним

І коли ми зайшли до нього в будинок

На кухні були запахи

Обкладинка вже була встановлена

Усмішка злетіла з його серця

Його погляд проковтнув наші очі

А іноді минають години

Він був серйозним і тихим

Все було як і раніше

І все-таки нічого не було колишнім

Наступного дня була гарна погода

Кольори осені та повне сонце

Ми гуляли в пагорбах

І біг по багнюці полів

Вчепившись у терни

Як мали б діти

Коли я прийшов, мені було трохи сумно

І серце трохи боліло

Бувають дні, коли все чинить опір

Важко бути щасливим

Він щойно закінчив речення

Де місяці здавалися роками

Він хотів побачити течію Сени

Послухайте, як співають птахи

І це він несвідомо

І це він сам того не підозрюючи

Змусила мене знову знайти надію

Шляхи до Свободи

Потім ми забрали свої сумки

З бажанням повернутися

Наповнюємо наші очі його обличчям

І наші серця його пам'яті

І це він несвідомо

І це він, сам того не підозрюючи

Змусила мене знову знайти надію

Шляхи до Свободи