Le chemin du pays où rien n'est impossible - Yves Duteil

C’est moi qui ai choisi ce chemin difficile

Aujourd’hui je m’arrte deux pas du ravin

regarder le vide avec un air tranquille

Et si je n’ai pas peur, c’est de tenir ta main

Je n’ai plus qu' marcher vers l’tape suivante

En mettant tout mon cњur trouver le sentier

De plus en plus troit, de plus en plus en pente

Et qui dj serpente au milieu de l’t

Tu m’as tenu la main jusqu' ce coin tranquille

O nous avons pos nos valises et nos cњurs

Il me faut repartir vers les rues de la ville

Et porter des nouvelles au miroir du bonheur

J’en ai rempli ma vie depuis que tu existes

Et j’ai tari mes larmes au creux de ton regard

J’ai dcouvert la peur de t’avoir rendue triste

Et l’infinie fiert de te rendre l’espoir

Me revoil debout, je marche, je dcolle

Et je plane au dessus des fentres allumes

Des chemines qui fument et des praux d’cole

Et dj ma raison s’endort poings ferms

Un paysage entier couvert de feuilles mortes

Avec une barrire dans une fort

Quatre maisons de planches o s’ouvrent quatre portes

Au dedans la pnombre a gard son secret

Des voix qui se rpondent, touffes par l’automne

En un concert bizarre o les cris des oiseaux

Tous les secrets chos don’t la fort rsonne

Ont ml leur silence au murmure de l’eau

Si je traverse encore les secrets de la bible

Et l’corce du temps jusqu’au cњur de la vie

J’irai jusqu’au pays o rien n’est impossible

Et j’en rapporterai ce qui te manque ici

Et j’en rapporterai ce qui te manque ici

Саме я обрав цей важкий шлях

Сьогодні зупиняюся за два кроки від яру

дивитися в простір зі спокійним повітрям

І якщо я не боюся, то тримати тебе за руку

Я просто маю піти до наступного кроку

Вкладаю все своє серце в пошук шляху

Все вужче, все більше в схилі

А хто вже петляє серед літа

Ти тримав мою руку за цей тихий куточок

Де ми кладемо наші валізи і наші серця

Мені треба повертатися на вулиці міста

І принеси новини в дзеркало щастя

Я наповнив цим своє життя, відколи ти існуєш

І я висушив свої сльози в западині твоїх очей

Я виявив страх зробити вас сумним

І безмежна гордість, що повертає тобі надію

Я знову встаю, іду, злітаю

І злітаю над освітленими вікнами

Димохідні труби та шкільні подвір’я

А моя причина вже засинає зі стиснутими кулаками

Цілий пейзаж вкритий опалим листям

З парканом у фортеці

Чотири дощані будинки, де відчиняються чотири двері

У темряві зберегла свою таємницю

Голоси, що відповідають один одному, чубчасті осені

У химерному концерті, де крик птахів

Усе таємне, з яким перегукується ліс

Розтопили їхню тишу від дзюрчання води

Якщо я знову перекрию таємниці Біблії

І кора часу до серця життя

Я піду в той край, де немає нічого неможливого

І я поверну сюди те, що тобі не вистачає

І я поверну сюди те, що тобі не вистачає