L'ecritoire - Yves Duteil

Le jeune homme écrivait

Penché sur l'écritoire

Éclairé de la rue par une aurore avare

Et les mots se suivaient comme le fil des ans

Sans jamais s’arrêter un instant

Le jeune écrivait

Penché sur sa mémoire

Le regard éclairé d’une lueur d’espoir

Et les mots se posaient comme le font les flamants

Dans sa tête et sur le papier blanc

Et les mots se posaient comme le font les flamants

Sans jamais hésiter un instant

Et le monde tournait pourtant

Et le monde tournait pourtant

Le bonhomme écrivait

Penché sur l'écritoire

Le soleil en tombant désséchait l’encre noire

Mais les phrases coulaient comme autant de torrents

Sans jamais se tarir un instant

Le bonhomme écrivait

Penché sur son histoire

Ses rêves d’autre vie ses rêves d’autre gloire

Et les mots racontaient le fil d’un autre temps

Dans sa tête et sur le papier blanc

Et les mots racontaient le fil d’un autre temps

Sans jamais se tromper d’un instant

Et le monde tournait pourtant

Et le monde tournait pourtant

Le vieil homme écoutait

Courbé sur son grimoire

Le regard fatigué dans la pâleur du soir

Mais les mots se taisaient comme le font les tourments

Sans jamais disparaître vraiment

Puis enfin il dormait

Tombé sur l'écritoire

Éclairé de la rue par une aurore avare

Et les mots s’envolaient comme le font les flamants

De sa tête et de son papier blanc

Et les mots s’envolaient comme le font les flamants

Sans qu’ils sachent ni pour qui ni pour quand

Et le monde tournait pourtant

Et le monde tournait pourtant

Написав юнак

Нахилившись над письмовим столом

Освітлений з вулиці скупим полярним сяйвом

І слова текли, як роки

Ні на мить не зупиняючись

Молодь писала

Спираючись на його пам'ять

Погляд засяяв промінчиком надії

І слова приземлилися, як фламінго

В голові і на білому папері

І слова приземлилися, як фламінго

Ні на мить не вагаючись

І світ все-таки перевернувся

І світ все-таки перевернувся

Хлопець писав

Нахилившись над письмовим столом

Падаюче сонце висушило чорне чорнило

Але речення текли, як потоки

Ні на мить не зупиняючись

Хлопець писав

Розмірковуючи над його історією

Її мрії про інше життя, її мрії про іншу славу

І слова переказали нитку іншого часу

В голові і на білому папері

І слова переказали нитку іншого часу

Ні на мить не помиляючись

І світ все-таки перевернувся

І світ все-таки перевернувся

Старий слухав

Схилився над своїм гримуаром

Втомлений вигляд у блідості вечора

Але слова мовчали, як муки

Ніколи насправді не зникаючи

Потім, нарешті, він заснув

Упав на письмовий стіл

Освітлений з вулиці скупим полярним сяйвом

І слова летіли, як фламінго

Про його голову і білий папір

І слова летіли, як фламінго

При цьому вони не знають ні для кого, ні коли

І світ все-таки перевернувся

І світ все-таки перевернувся