Et Puis Voilà Que Tu Reviens - Yves Duteil

Tu n'étais plus qu’une ombre ancienne

Et puis voilà que tu reviens

J’avais si peur que tu reviennes

Je t’avais oubliée si bien

Oublié jusqu'à mon enfance

Où tu faisais de mes matins

Des derniers matins de vacances

Des premiers soirs de collégien

Tu n'étais plus qu’un vieux silence

Et puis voilà que tu reviens

Quand j'écrivais tous mes problèmes

Sur un journal à l’encre bleue

Quand j’ai dit mon premier «Je t’aime»

C'était pour t’oublier un peu

Même oubliée pour d’autres peines

Même oubliée pour presque rien

Je t’avais oubliée quand même

Le cœur moins lourd de tes chagrins

Et puis j'étais enfin moi-même

Et puis voilà que tu reviens

Mais j'écrivais mes soirs de brume

À l’encre bleue de tes embruns

Je savais qui tenait la plume

J’ignorais qui tenait ma main

Et pour une aube un peu trop grise

La nostalgie des jours anciens

Une blessure un peu trop vive

Je ne saurai jamais très bien

J’avais envie d’une autre rive

Pour un instant, pour un matin

J’avais envie que tu revives

Et puis voilà que tout revient

Ти був просто давньою тінню

А потім повертаєшся

Я так боявся, що ти повернешся

Я так добре тебе забув

Забув до дитинства

де ти проводив мої ранки

Останній ранок канікул

Ранні студентські вечори

Ти був не що інше, як давня тиша

А потім повертаєшся

Коли я записував усі свої проблеми

На журналі синього чорнила

Коли я сказав своє перше "Я люблю тебе"

Треба було трохи забути тебе

Навіть забутий через інші печалі

Навіть забутий майже ні за що

Я все одно тебе забув

Чим менш важке серце твоїх скорбот

І тоді я нарешті стала собою

А потім повертаєшся

Але я писав свої туманні вечори

У блакитних чорнилах вашого спрею

Я знав, хто тримав ручку

Я не знав, хто тримав мене за руку

І на світанок трохи сірий

Ностальгія за минулими днями

Занадто гостра рана

Я ніколи точно не дізнаюся

Я хотів іншого берега

На мить, на ранок

Я хотів, щоб ти знову жив

А потім все повертається