Dans La Maison De Normandie - Yves Duteil

Dans la maison de Normandie

Tout a rouillé, tout a jauni,

Mais le bonheur est encore là,

Blotti dans les détails, dans les taillis,

Dans les fleurs qui n’ont pas fleuri,

Et le bonheur est dans mon coeur aussi.

L’herbe rase et les pommiers morts,

Rien n’est triste dans ce décor;

On dirait de l’amour qui dort.

Ici les arbres ont une histoire,

— C'est mon passé, c’est ma mémoire —

Et mon chagrin s’est endormi un soir.

L’herbe rase et les pommiers morts,

Rien n’est triste dans ce décor;

On dirait de l’amour qui dort.

Ici le temps s’est engourdi,

Rien n’a changé, rien n’a vieilli,

Et la pendule s’est arrêtée aussi.

Il ne meurt que ce qu’on oublie

Et la fête était si jolie.

Rien n’a pu l’effacer depuis.

Dans la maison de Normandie,

Les tuiles s’envolent, l’air chaud s’enfuit,

La cheminée refoule un peu la nuit.

Dans la maison de Normandie,

Tout a rouillé, tout a jauni,

Mais le bonheur est toujours là, blotti.

La la la la…

Dans la maison de Normandie,

Tout a rouillé, tout a jauni,

Mais le bonheur est toujours là, blotti.

У домі Нормандії

Все заіржавіло, все пожовкло,

Але щастя ще є,

Притулився в деталях, в хащах,

У квітах, що не зацвіли,

І щастя в моєму серці.

Низька трава і мертві яблуні,

У цій обстановці немає нічого сумного;

Схоже на сплячу любов.

Тут дерева мають історію,

— Це моє минуле, це моя пам’ять —

І моє горе заснуло однієї ночі.

Низька трава і мертві яблуні,

У цій обстановці немає нічого сумного;

Схоже на сплячу любов.

Тут час заціпенів,

Ніщо не змінилося, ніщо не постаріло,

І годинник теж зупинився.

Вмирає лише те, що ми забуваємо

І вечірка була такою гарною.

Відтоді ніщо не змогло це стерти.

У домі Нормандії,

Плитка відлітає, гаряче повітря втікає,

Вночі димар трохи відступає.

У домі Нормандії,

Все заіржавіло, все пожовкло,

Але щастя все ще там, заховане.

Ла-ля-ля-ля…

У домі Нормандії,

Все заіржавіло, все пожовкло,

Але щастя все ще там, заховане.