Dans l'eau de ses silences - Yves Duteil

Le jour qui vient de naître dessine la fenêtre

Au mur de la vieille chambre et peint septembre aux couleurs d’ambre

Une larme qui perle et vient de rouler sur sa joue

Petite vague qui déferle dans son sommeil

Alors que tout semblait si doux, d’où vient ce chagrin qui s'éveille

Pour se glisser dans son cou?

Dans l’eau de ses silences, je bois son cœur immense

Jusqu’aux sources de ses peines, je l’aime et même

Au cœur de la tempête, aux soirs de nos défaites

Le soleil qui brille au port, c’est elle, c’est elle encore

Elle ouvre la fenêtre, se blottit contre moi

Tout doucement, la vie va renaître aux couleurs d’ambre de septembre

Quand l’eau de ses silences déborde dans ses yeux

Que j’entrevois la mer immense de ses secrets

Je découvre peu à peu, sous l’azur de ses blessures

Des trésors si fabuleux

Au bout de mon voyage, j’aurai pour seul bagage

Cet amour dont elle inonde, le monde, le monde

À l’eau de ses silences, j’ai bu tant d’espérance

J’ai reçu comme un baptême, je l’aime et même

Les fleurs de son sourire, le ciel que je respire

Et l'étoile qui mène au port, c’est elle, c’est elle encore

День, який щойно народився, малює вікно

На стіні старої кімнати і пофарбований вересень у кольори бурштину

Сльоза, яка перламутром і просто покотилася по її щоці

Маленька хвиля, що розбивається в його сні

Коли все це здавалося таким солодким, звідки ця наяву скорбота?

Влізти йому в шию?

У воді його мовчання я п'ю його величезне серце

До джерела його печалі я люблю його і навіть

У серці грози, вечорами наших поразок

Сонце, що світить у порту, це вона, це знову вона

Вона відчиняє вікно, притискається до мене

Поволі життя відродиться в бурштинових фарбах вересня

Коли вода його мовчання заливається в його очах

Що я бачу величезне море його таємниць

Я відкриваю потроху, під лазуритом його ран

Такі казкові скарби

В кінці моєї подорожі мій єдиний багаж буде

Це кохання, яке вона заливає, світ, світ

З води його мовчання я випила стільки надії

Я отримав як хрещення, я люблю це і навіть

Квіти її посмішки, небо, яким я дихаю

І зірка, що веде до порту, це вона, це знову вона