A ma mère - Yves Duteil

Elle a ferm sa vie comme un livre d’images

Sur les mots les plus doux qui se soient jamais dits

Elle qui croyait l’amour perdu dans les nuages

Elle l’a redcouvert au creux du dernier lit

Et riche d’un sourire au terme du voyage

Elle a quitt son corps comme on quitte un bateau

En emportant la paix, grave sur son visage

En nous laissant au cњur un infini fardeau

Elle souriait de loin, du cњur de la lumire

Son me tait si claire aux franges de la nuit

On voyait du bonheur jusque dans sa misre

Tout l’amour de la Terre qui s’en allait sans bruit

Comme autour d’un chagrin les voix se font plus tendres

Un crin de silence entourait nos regards

Les yeux n’ont plus besoin de mots pour se comprendre

Les mains se parlent mieux pour se dire au revoir

Moi qui ne savais rien de la vie ternelle

J’esprais qu’au-del de ce monde de fous

Ceux qui nous ont aims nous restent encore fidles

Et que parfois leur souffle arrive jusqu' nous

Elle souriait de loin, du cњur de la lumire

Et depuis ce jour-l je sais que dans sa nuit

Il existe un ailleurs o l’me est plus lgre

Et que j’aurai moins peur d’y voyager aussi

Elle a ferm sa vie comme un livre d’images

Sur les mots les plus doux qui se soient jamais dits

Elle qui croyait l’amour perdu dans les nuages

Elle l’a redcouvert au creux du dernier lit

Et riche d’un sourire au terme du voyage

Elle a quitt son corps comme on quitte un ami

En emportant la paix, grave sur son visage

En nous laissant l’me une peine infinie.

Вона закрила своє життя, як книжку з картинками

Про найсолодші слова, які коли-небудь були сказані

Та, що вірила в кохання, заблукала в хмарах

Вона знайшла його в дуплі останнього ліжка

І посмішка в кінці мандрівки

Вона покинула своє тіло, як покинула човен

Взявши мир, могила на обличчі

Залишивши в наших серцях нескінченний тягар

Вона усміхнулася здалеку, з серця світла

Звук був таким ясним для мене на краю ночі

Ми бачили щастя навіть у його нещасті

Вся любов землі, що безшумно відійшла

Як довкола смутку голоси стають м'якшими

Волосся тиші оточував наші очі

Очі більше не потребують слів, щоб зрозуміти себе

Руки розмовляють краще, щоб попрощатися

Я, який нічого не знав про вічне життя

Я сподіваюся, що за межами цього божевільного світу

Ті, хто нас любив, досі залишаються нам вірними

І іноді їхній подих доходить до нас

Вона усміхнулася здалеку, з серця світла

І з того дня я знаю це в його ніч

Є місце, де на душі легше

І щоб я менше боявся туди подорожувати

Вона закрила своє життя, як книжку з картинками

Про найсолодші слова, які коли-небудь були сказані

Та, що вірила в кохання, заблукала в хмарах

Вона знайшла його в дуплі останнього ліжка

І посмішка в кінці мандрівки

Вона покинула своє тіло, як покинула друга

Взявши мир, могила на обличчі

Залишивши наші душі з нескінченним болем.