Wie eine Weide im Wind - Waldgeflüster

Frischer Tau lag nass auf dunkelgrünen Wiesen

Die ersten Strahlen der Sonne brachen sich in den Bäumen

Auf den Feldern sah man das Leben sprießen

Und Frühlingsbäche hörte man in Aufbruch schäumen

Das Leben zog es voll ungebändigt‘ Tatendrang

Hin zu unerforschten, weiten Ufern

Und eine sanfte Brise trug über einen Frühlingshang

Der nuen Wege locknd Rufen

Und ich stand wie eine Weide im Wind

Eine Weide stand allein und unbeugsam

Sie wog sich in sanften Frühlingsbrisen

Und auch wenn das Neue lockend sang

Auf ewig harrte sie auf ihren Wiesen

Die Sonne fiel drückend auf bestellte Felder

Die sengende Schwüle brach sich in den Lüften

Frohlockend klangen Klagen durch die Wälder

Sangen voll Inbrunst von des Herbstes Düften

Berstend vor Fülle lag das weite Land

Bittersüße Früchte hingen an reifen Bäumen

Ein unbändig‘ Hauch erzählte einem roten Sonnenuntergang

Von des Sommers erfüllten Träumen

Und ich stand wie eine Weide im Wind

Eine Weide stand allein und unbeugsam

Sie wog sich in einem stürmisch‘ Sommerhauch

Und auch wenn eine Herbstklage lockend sang

Auf ewig harrte sie auf ihren Feldern aus

Träge fiel das Laub hin zu Erden

Tauchte die Welt in ein prächtig rot-gülden Farbenspiel

Als sich Gefährten zum Scheiden den Rücken kehrten

Trauerte eine Weide, die Einsamkeit zum Opfer fiel

Eine einsame Krähe sah man in der Weite entschwinden

Sie zog durch ein karges Land, gehüllt in Nebelschwaden

Getragen von kalten herbstlich‘ Winden

Hörte man sie von der Leere klagen

Und ich stand wie eine Weide im Wind

Eine Weide stand allein und unbeugsam

Sie wog sich in des Herbstes kalten Winden

Und auch wenn das Blätterrauschen nach Leere klang

Auf ewig kann man sie einsam auf ihrer Lichtung finden

Das Land lag brach, vom kalten Schnee benetzt

Ächzend beugten sich die Fluren in des Winters Klauen

Wälder von wütend‘ Stürmen zerfetzt

Ließen ungezähmten Hass verlauten

In Zwietracht sah man alte Gefährten scheiden

Über die Wipfel fegten eisig Winterstürme

Und auch die alte Weide fühlt‘ man leiden

Als sie kein Blattgewand mehr vor den Elementen schirmte

Und ich stand wie eine Weide im Wind

Eine Weide stand allein und unbeugsam

Sie wog sich unter des Winters Macht

Und auch wenn das Heulen der Stürme vor Hass erklang

Auf ewig harrte sie in stiller Andacht

Wie eine Weide im Wind

На темно-зелених луках мокра лежала свіжа роса

Перші промені сонця увірвалися в дерева

На полях було видно, як проростає життя

І чути було, як на відході пінилися весняні струмки

Життя було сповнене неприборканої спраги до дії

До незвіданих широких берегів

І лагідний вітерець ніс по весняному схилу

Нові шляхи ваблять

А я стояв, як верба на вітрі

Самотня й непохитна стояла верба

Вона гойдалася під лагідним весняним вітерцем

І навіть якщо новий заманливо співав

Вона вічно чекала на своїх луках

Сонце гнітюче падало на оброблені поля

Пекуча вологість зірвалася в повітрі

Лісові лементи дзвеніли лісом

Завзято співали пахощі осені

Широка земля рясніла від достатку

Гірко-солодкі плоди висіли на дорослих деревах

Нестримний подих розповідав про червоний захід сонця

Про здійснення мрій влітку

А я стояв, як верба на вітрі

Самотня й непохитна стояла верба

Вона зважилася на бурхливому літньому вітерці

І хоч би осінній лемент заманливо співав

Вона назавжди вистояла на своїх полях

Листя мляво опадало на землю

Поринув світ у чудову гру червоних і золотих кольорів

Коли супутники розвернулися спиною

Оплакувала верба, що стала жертвою самотності

Помітили, що вдалині зникла самотня ворона

Вона рухалася безплідною землею, оповитою туманом

Несуть холодні осінні вітри

Можна було почути, як вона скаржиться на порожнечу

А я стояв, як верба на вітрі

Самотня й непохитна стояла верба

Вона зважилася в осінніх холодних вітрах

І навіть якби шелест листя звучав як порожнеча

Назавжди ти можеш знайти її самотню на своїй галявині

Земля лежала перелогою, мокра від холодного снігу

Стогнучи, поля схилилися в пазурах зими

Ліси, розірвані лютими бурями

Виявлена ​​неприборкана ненависть

У розбразі старі товариші побачили, що розлучаються

Крижані зимові бурі прокотилися над кронами дерев

І відчуваєш, як стара верба теж страждає

Коли жоден листовий халат не захищав її від стихії

А я стояв, як верба на вітрі

Самотня й непохитна стояла верба

Вона зважилася під владою зими

І навіть якщо виття шторм лунало ненавистю

Вона чекала вічно в тихій відданості

Як верба на вітрі