Weltenwanderer - Waldgeflüster

Zwei Seelen wohnen ach in meiner Brust

Schweben möcht die eine in luftige Höhen dem Äther entgegen

Die Andere verrottet in tiefsten Höllen, staubig und verrußt

Gen welche Heimat soll ich noch streben?

Ich weiß doch auch nicht mehr wohin ich mich noch wenden soll

Jetzt wo die Fundamente bröckeln der einst so stolzen Festung

Ich bin der Fragen so übervoll

Immer kämpfen und rackern — für welche Erfüllung?

Will den Geist zu freien Sphären schweben lassen

Und doch auf den wohlig prasselnden Herd nicht verzichten

Will ein Leben in tausend ewigen Nächten verprassen

Und doch die Geheimnisse einfacher Freuden lichten

Warum spür ich immer diese quälende Zerrissenheit

Zwischen all den Welten die mein Herz ersehnt

Wenn als Antwort auf dein Suchen nur das Echo weiterer Fragen bleibt

Erstarrt der Geist von der sengenden Mittagssonne gelähmt

Durch leere Nächte war mein Nordstern, meine Festung stets Geleit

Im tiefsten Dickicht, in kargsten Wüsten folgt ich ihrem Ruf

Doch wach ich heute an wilden Feuern in dunkelster Einsamkeit

Spür ich in mir den Zerfall der Festung die ich mir einst schuf

Noch brennt ein kaltes Licht in ihren Fenstern

Ich erblick sie immer noch, dort in hoffnungsvollen Fernen

Doch immer öfter verschlingt der Schein der Stadt meinen Nordstern

Immer schwerer fällt es den Schritt nicht hinzulenken zu ihren

Lockenden Laternen

Vielleicht ist auch mein Schicksal für immer zu Suchen

Alle Widersprüche in mir selbst zu überwinden

Ich will den großen Mittag ein Willkommen zurufen

Und mich selbst als Antwort auf offene Fragen zu finden

Bin angekommen und such doch ständig nach neuen Wegen

Will streben und mir doch das heimische Feuer nicht versagen

Bin Teil eurer Welt und kann doch nicht im hier und jetzt leben

Will frei durch meine Wälder wandern und werd doch jede meiner Lasten tragen

Ich bin der Weltenwanderer

Дві душі живуть у моїх грудях

Хотілося б зависти у високих висотах до ефіру

Інший гниє в найглибших пеклах, запилений і закопчений

До якого дому я ще прагну?

Я вже навіть не знаю, куди звертатися

Тепер, коли підвалини колись гордої фортеці руйнуються

Я так повний питань

Завжди боротися і трудитися — заради чого?

Хоче, щоб дух злетів до вільних сфер

І все ж не обійтися без зручно потріскує плити

Хоче змарнувати життя за тисячу вічних ночей

І все ж таємниці простих насолод розкриваються

Чому я завжди відчуваю, що ця ниття розривається

Між усіма світами, яких жадає моє серце

Коли єдиною відповіддю на ваш пошук є відлуння нових запитань

Розум завмирає, паралізований палючим полуденним сонцем

Порожніми ночами моя північна зірка, моя фортеця завжди була моїм супутником

У найглибшій хащі, в безплідних пустелях я йду за її покликом

Але сьогодні я прокидаюся від диких пожеж у найтемнішій самотності

Я відчуваю всередині себе розпад фортеці, яку я колись створив

У їхніх вікнах досі горить холодне світло

Я все ще бачу її, там, у надії відстань

Але все частіше сяйво міста пожирає мою північну зірку

Все важче не спрямувати крок до неї

Заманюючи ліхтарі

Можливо, мою долю теж треба шукати вічно

Подолати всі протиріччя всередині себе

Я хочу вигукнути вітання у великий полудень

І знайти себе як відповідь на відкриті запитання

Я прийшов і завжди шукаю нові шляхи

Я хочу прагнути і при цьому не відмовляти собі у вогні вдома

Я частина вашого світу, але я не можу жити тут і зараз

Я хочу вільно бродити своїми лісами, але я буду нести кожен свій тягар

Я - planeswalker