Воины - Сергей Маврин

Догорал закат в диком поле,

Разлетались в ночь полчища воронья!

Рвали мертвых лисицы и волки,

Откровение жизни хоронит война.

Им подняться б с земли,

Да умыться росой!

Не касаясь травы,

Да лететь бы домой!

Добрый крест на Руси всем воинам,

Ой, да им жить бы не тужить,

Но ушли по дорожке нехоженной,

Ой, да лишь бы вольными быть.

То не рабы — внуки Божьи,

Свет озаряет их щит и меч.

Бились до смерти не за славу,

А за правду, и за честь!

Запылал рассвет в диком поле,

Разлеталась по свету людская молва!

Сложат песнь о судьбе и о доле,

Откровение жизни возвысит война

Им подняться б с земли,

Да умыться росой!

Не касаясь травы,

Да лететь бы домой!

Добрый крест на Руси всем воинам,

Ой, да им жить бы не тужить,

Но ушли по дорожке нехоженной,

Ой, да лишь бы вольными быть.

То не рабы — внуки Божьи,

Свет озаряет их щит и меч.

Бились до смерти не за славу,

А за правду, и за честь!

Отчего горчит полынь-трава,

Отчего похожа на слезу роса,

Знают только небо, да сыра земля…

Лета и века станет сказкой быль,

Лета и века стелится ковыль,

В поле диком ветер да степная пыль.

Догорав захід сонця в дикому полі,

Розліталися вночі полчища вороння!

Рвали мертвих лисиці і вовки,

Одкровення життя ховає війна.

Їм піднятися б із землі,

Так вмитися росою!

Не торкаючись трави,

Так летіти би додому!

Добрий хрест на Русі всім воїнам,

Ой, так ним жити би не тужити,

Але пішли по доріжці недоглянутою,

Ой, так тільки вільними бути.

То не раби — онуки Божі,

Світло осяює їх щит і меч.

Билися до смерті не за славу,

А за правду, і за честь!

Загорів світанок у дикому полі,

Розліталася по світлу людська поголоска!

Складуть пісню про долю і долю,

Одкровення життя підніме війна

Їм піднятися б із землі,

Так вмитися росою!

Не торкаючись трави,

Так летіти би додому!

Добрий хрест на Русі всім воїнам,

Ой, так ним жити би не тужити,

Але пішли по доріжці недоглянутою,

Ой, так тільки вільними бути.

То не раби — онуки Божі,

Світло осяює їх щит і меч.

Билися до смерті не за славу,

А за правду, і за честь!

Чому гірчить полин-трава,

Чому схожа на сльозу роса,

Знають тільки небо, та сира земля…

Літо і століття стане казкою був,

Літа і століття стелиться ковила,

У полі дикому вітер і степовий пил.