Путь наверх - Кипелов, Сергей Маврин

Ты брошен вниз силой судьбы,

Ты унижен и раздавлен,

Время забыть то, кем ты был,

Но помнить, кем ты стал…

Брошен на дно, где все равно,

За что тебя любила слава.

Подлость огнем ставит клеймо,

Душа твоя пуста…

Люди на дне рыщут во тьме,

Они готовы жрать друг друга,

Лишь бы продлить дикую жизнь,

Урвать себе кусок.

Свой среди них, жадных и злых,

Ты в той же стае мчишь по кругу,

С ними ползешь закону под нож,

Как раб, а не пророк!

О, если б слушать только тишину,

Не ложь, не лесть, не полдень и не тьму,

Под солнцем снегом тая,

Любить, измен не зная, —

Ты умер бы от злой тоски!

Припев:

Хей, жители неба!

Кто на дне еще не был?

Не пройдя преисподни,

Вам не выстроить рай!

Хей, жители дна!

Гром смеется над вами:

Чтобы быть с ним на равных,

Есть один путь — наверх!

Но яркий луч вспыхнет в мозгу,

И покорность выбьет клином,

Прошлые дни в душе оживут —

Свершится новый грех.

Кровь на руках, кровь на камнях,

По телам и жалким спинам

Тех, кто готов подохнуть в рабах,

Ты рвешься вновь наверх…

О, если б слушать только тишину,

Не ложь, не лесть, не полдень и не тьму,

Под солнцем снегом тая,

Любить, измен не зная, —

Ты умер бы от злой тоски!

Ти кинутий вниз силою долі,

Ти принижений і роздавлений,

Час забути те, ким ти був,

Але пам'ятати, ким ти став...

Кинутий на дно, де все одно,

За що тебе любила слава.

Підлість вогнем ставить тавро,

Душа твоя порожня.

Люди на дні нишпорять у темряві,

Вони готові жерти один одного,

Аби продовжити дике життя,

Урвати собі шматок.

Свій серед них, жадібних і злих,

Ти в тією ж зграї мчиш по кругу,

З ними повзеш закону під ніж,

Як раб, а не пророк!

О, якщо б слухати тільки тишу,

Не брехня, не лестощі, не полудень і не темряву,

Під сонцем снігом таючи,

Любити, зрад не знала, —

Ти помер би від злої туги!

Приспів:

Хей, мешканці неба!

Хто на дні ще не був?

Не пройшовши пекла,

Вам не вибудувати рай!

Хей, мешканці дна!

Грім сміється з вас:

Щоб бути з ним на рівних,

Є один шлях — нагору!

Але яскравий промінь спалахне в мозку,

І покірність виб'є клином,

Минулих днів у душі оживуть

Відбудеться новий гріх.

Кров на руках, кров на каменях,

За тілами і жалюгідними спинами

Тих, хто готовий подихнути в рабах,

Ти рвешся знову нагору…

О, якщо б слухати тільки тишу,

Не брехня, не лестощі, не полудень і не темряву,

Під сонцем снігом таючи,

Любити, зрад не знала, —

Ти помер би від злої туги!