Tulimyrsky - Moonsorrow

«Muistan, kuinka katsoin sinä yönä ulos ikkunasta

Meri oli tyyni, ja taivaan tähtiä peitti ohut, harsomainen sumu

Ranta oli hiljaisempi kuin koskaan, mutta minä en saanut unta

Katselin lintujen värisevän oksillaan;

Ihmettelin miksi ne ovat niin levottomia, aivan kuin olisivat odottaneet jotain

Myöhemmin ymmärsin, että kuolema oli kuiskannut niille, aivan kuten se olisi

kuiskannut meillekin jos olisimme osanneet sen kieltä.»

«Aamun vielä viipyessä he saapuivat

Kuusi pitkää ja kapeaa

Kauniisti koristeltua laivaa piirtyi sumuun alle virstan päässä siitä ikkunasta

Josta minä niitä katselin

Seurasin, kuinka aseistetut miehet yksi toisensa jälkeen kahlasivat rantaan ja

sytyttivät tulen soihtuihinsa;

Ja he olivat ensin vaiti, yhtä hiljaa kuin rantakin

Sammutin kynttilän ikkunaltani toivoen että miehet eivät olleet huomanneet

minua, ja pakenin.»

Aseet esiin!

Soihdut esiin!

Nyt menkää ja tuhotkaa!

Kaikki polttakaa!

Sääliä ei ansaita, jokainen asukas surmatkaa!

Jätitte kotinne kostaaksenne, se tehkää ja täyttäkää kohtalonne!

Tahdoitte verta, nyt siihen itsenne tahrikaa!

Meri peilaa korkeita liekkejä, lohikäärmeet lepäävät ylpeinä kaiken keskellä

Katselevat hävitystä, seuraavat tappajan kirvestä ja miekkaa

Joku pakenee, repii nuolen selästään.

Niin moni verivanaan hukkuu

Meri peilaa korkeita liekkejä, aurinko tulen mustaan henkeen peittyy

Niin nousee… tulimyrsky!

Mustaa verta sylkee!

Taivaan maalaa… tulimyrsky!

Liekein maata nylkee!

«Se oli kostoretki, vaikka en tiennyt sitä vielä silloin

Miehet olivat kotoisin siitä samasta kylästä, kaukaa meren toiselta rannalta

Johon me olimme vuotta aiemmin hyökänneet…

Ja minä muistan, kuinka yksi heistä oli silloin jäänyt tekemään kauppaa

kanssamme;

Luopio, joka ei halunnut palata omiensa luo

Ja me ostimme häneltä avaimet hänen kansansa hävittämiseen.»

Ryöstäkää!

Raiskatkaa!

Aamu valkenee kaukana

Matkojen takana jo miehet miekkoinensa

Ei näy ihmistä täällä

Suojaa vailla on kylä, ei sitä kukaan aavista

Hyökkäyksen nopean sarastus lähettää, jo talo toisensa jälkeen palaa

Päivä lyhyt monelle lie.

Sen jokainen muistaa mistä myöhemmin kerrotaan

Kun hän saapui, kun hän katsoi kattojen palavan, näki rakkaiden kaatuvan

Ei aseita laskettu.

Kuolevan suulla se mistä he tulivat

«Ei heillä paljon eloonjääneitä ollut

Taistelutahtoa heillä kuitenkin oli, ja uusia miekkoja saattoi aina takoa

Talven ja kevään kestäessä he rakensivat kuusi upeinta koskaan näkemääni laivaa

Ja kokosivat niihin miehiä kaikista heille suopeista naapurikylistä

Kolmenkymmentä väkivahvaa pohjanmiestä kuhunkin

Heidän laivansa eivät pelänneet merta, ja miehet itse eivät pelänneet mitään.»

Niin miehet matkalleen saatetaan

Ja väki rannalla odottaa, kenties peloissaan

Huuto kauas jo kiirii, nyt soutakaa!

Niin täynnä uhoa nuoret hetkeään vartovat

Kunnes salmen suulla tyhjästä myrsky nousee

Vaivatta repii vahvankin kannelta aaltoihin

Pohjatuulelle Orm jo raivoissaan huutaa

Tätä laivaa et kaada!

Miehet köysiin tarttukaa!

«Ehkä se oli joku heidän jumalistaan

Joka sai koko kesän rannikkoa piinanneen vimmaisen tuulen viimein laantumaan

Eihän kukaan meistä arvannut, mikä tuho meitä sen tähden kohtaisi;

Muistan vain jonkun kironneen sitä, kuinka karja pitää sumun takia koota

takaisin aitaukseen

Mutta linnut tiesivät, ja ne pysyivät vaiti, ja kuuntelivat.»

Ei hiljaista rantaa niin

Merta katso, tunne veden paino

Mitä vihaa se päällään kantaa

On niityillä vihreillä noilla rauha kuin kuolemassa

Liike pysähtyy.

Usva pelloilla raskaana makaa

Pian päivä jo hämärtyy.

Ei merelle näy

Torilla jokunen kauppaansa vielä käy

Osa kotiin kai aamulla jäänyt on

Jossain lammas apeana heiniään syö

Vierellä paimen nälkäinen ja levoton

Sumu tiheä ei avita kenenkään matkaa

Ei kukaan tiedä mitä meri matkaan saa

«Sinä yönä, kun sytytin kynttilän ikkunalleni…

Se ei kavaltanut minua, vaikka uskon, että sen olisi pitänyt

Muistan katsoneeni, kuinka soihtu toisensa jälkeen syttyi, mutta miehet itse

odottivat jotain;

Ja he keskustelivat

Juoksin läheisille kukkuloille herättämättä ketään

Ja toivoin että he heräisivät itse ja tietäisivät paeta

Eivät ne miehet minua tulleet hakemaan, eivätkä ketään niistä jotka pian

saisivat surmansa.»

Vimma katseista loistaa, pelon kohtaa

Ja talo toisensa jälkeen palaa

Ristin kantaja nyt verta kaavullaan

Jos kultaa vain löytyy, se otetaan

Ryöstäkää!

Polttakaa!

Tappakaa!

Nyt kosto haetaan!

«Henkipatto, jota he etsivät, tuli aikoinaan rannoillemme pohjanmiesten

ryöstöretken mukana

Yhteen niistä läheisistä kaupungeista joissa kauppamiehet usein käyvät

Hän oli voimallinen soturi, mutta ei välittänyt maineesta, sillä kulta oli

sokaissut hänet

Ja hän saapui myöhemmin luoksemme

Tarjoten meille mahdollisuutta ryöstää hänen kansansa rikkaudet;

Ja me maksoimme hänelle siitä tiedosta jonka hän meille antoi.»

Niin teilleen mennyt kylän viimein löytää

Miekka vyöteisillä lepää, auringossa välkehtii

Tuopistaan juo, pitkään puhuu

Moni puheesta luopion kiinnostuu

Meren takaa jostain hän tänne saapui

Meren taakse hän sukunsa jätti

Hetken epäröi, palmikkoaan haroo

Hän tuskin aikoo takaisin

Suvullaan on rahaa, sen hän kertoo

Ja sen kylänmies ahnas kuulee mielellään

Vielä kuoppaansa lankeaa, sitä vielä ei tiedä

Jokaisen petoksen kuolema lunastaa

«Ja sinä aamuna, kun me olimme laskemassa vesille ja suuntaamassa kohti

kanssamme kauppaa tehneen petturin kylää, hän lähti luotamme

Näin hänet itse, kun hän oli kävellyt viimeiseltä talolta jo puolen virstaa

antamamme kultasäkki harteillaan;

Ja siksi tiedän, että nämä kyläämme myöhemmin hyökänneet miehet eivät häntä

täältä koskaan löytäneet.»

On veri luopion meidän!

Sen saamme vaikka kaikki pitäisi polttaa

Saa siitä maksaa minkä myi

Hornaan veljensä hylännyt joutaa

Eikä kukaan sitä tiedä, ei voinut nähdä

Kun jo kaukana maa haastoi typeryyden

Päätöksen tarinalleen, häpeän hiljaisen sai

«En tiedä, kuinka monta päivää lopulta vietin piilopaikassani, sillä palavien

talojen yllä makaava musta savu peitti auringon;

ja ne talot paloivat pitkään

Ehkä he lähtivät laivoinensa jo samana iltana, mutta minä en uskaltanut palata

kylään vielä silloin

Ja rannalla oli edelleen hiljaista, kun tulimyrsky viimein laantui;

mutta ihmiset olivat kuolleet, ja linnut olivat lentäneet pois.»

Pian tanssivat liekit yksin

Yksin jää kaunis ranta alle taivaan

Hiljainen paikkaa haavojaan

Niin matkaan laivat lasketaan

Kiirii särkynyt ääni jossain

Jossain mies yksin soutaessaan laulaa

Taskut täynnä, kohti itää

Tulen hehku näyttää öisen tien

Niin tuuli kotiin meidät vie

«Я пам'ятаю, як я дивився у вікно тієї ночі

Море було спокійне, а зірки на небі були вкриті тонким, схожим на марлю, туманом

На пляжі було тихіше, ніж будь-коли, але я не міг заснути

Я дивився, як птахи тремтять на своїх гілках;

Мені стало цікаво, чому вони такі неспокійні, наче чогось чекають

Пізніше я зрозумів, що смерть прошепотіла їм, як і зробила б це

шепотів і нам, якби ми знали його мову».

«Коли ранок ще тягнувся, вони приїхали

Шість довгих і вузьких

Менш ніж за милю від того вікна в тумані виднівся гарно прикрашений корабель

Звідки я на них дивився

Я спостерігав, як один за одним озброєні люди вийшли на берег і

запалили вогонь у своїх факелах;

І вони спочатку мовчали, мовчазно, як берег

Я загасив свічку біля вікна, сподіваючись, що чоловіки не помітили

мене, і я втік».

Озброєння!

Винесіть факели!

Тепер іди і знищуй!

Спалити все!

Жаль не зароблена, кожен житель гине!

Ви залишили свій дім, щоб помститися, зробіть це і виконайте свою долю!

Ви хотіли крові, тепер вимажтеся нею!

Море відображає високе полум'я, дракони гордо спочивають посеред усього цього

Спостерігаючи за руйнуванням, слідом за сокирою та мечем убивці

Хтось тікає, стрілу зі спини вириває.

Тоне стільки кровососів

Море віддзеркалює високе полум'я, сонце вкрите чорним духом вогню

Так піднімається... вогняна буря!

Пльовка чорною кров'ю!

Небо малює… бурю!

Полум'я землю стирає!

«Це була помста, хоча я тоді цього не знав

Чоловіки були з того самого села, далеко по той бік моря

На яку ми напали рік тому…

І я пам'ятаю, як одного з них потім залишили торгувати

з нами;

Ренегат, який не хотів повертатися до своїх

І ми купили в нього ключі, щоб знищити його народ».

Грабуй!

Зґвалтування!

Далеко світає ранок

Чоловіки з шаблями вже за дорогами

Ви не можете побачити тут людину

Є село без охорони, ніхто його не знає

Стрімкий тріск атаки посилає, вже одна хата за одною горить

У багатьох день короткий.

Кожен пам'ятає те, що буде сказано потім

Коли він приїхав, коли дивився, як горять дахи, бачив, як падають близькі люди

Не рахуючи зброї.

Вустами вмираючих, звідки вони прийшли

«У них було небагато тих, хто вижив

Однак у них була воля до боротьби, і завжди можна було викувати нові мечі

За зиму та весну вони побудували шість найвеличніших кораблів, які я коли-небудь бачив

І зібрали чоловіків з усіх підходящих їм сусідніх сіл

По тридцять сильних сіверян

Їх кораблі не боялися моря, а самі люди нічого не боялися».

Так відправляються чоловіки в дорогу

А натовп на пляжі чекає, може, зляканий

Кричи далеко вже поспішай, тепер веслуй!

Настільки повні небезпеки, молоді люди не поспішають

Поки в гирлі протоки нізвідки не здіймається шторм

Без зусиль розриває навіть міцну колоду в хвилі

На нижньому вітрі вже люто кричить Орм

Ти не перекинеш цей корабель!

Чоловіки хапаються за мотузки!

«Можливо, це був один із їхніх богів

Що змусило нарешті вщухнути шалений вітер, що мучив узбережжя все літо

Ніхто з нас не здогадувався, яка через це нас спіткає руйнація;

Тільки пам’ятаю, хтось лаявся, як через туман худобу треба зганяти

назад до паддоку

Але птахи знали, і мовчали, і слухали».

Не такий тихий пляж

Подивіться на море, відчуйте вагу води

Яку ненависть воно несе

У тих зелених лугах спокій, як смерть

Рух припиняється.

У полях лежить Усьва вагітна

Скоро день буде темний.

Без виду на море

Хтось ще тримає свою крамницю на ринку

Припускаю, що деякі з них залишилися вдома вранці

Десь вівця, як мавпа, їсть сіно

Поруч пастух голодний і неспокійний

Густий туман нікому не заважає подорожі

Ніхто не знає, що принесе море

«Тієї ночі, коли я запалив свічку біля свого вікна...

Воно не зрадило мене, хоча я вважаю, що повинно було

Я пам’ятаю, як запалювали один факел за іншим, але самі чоловіки

чекали чогось;

І вони розмовляли

Я побіг на сусідні пагорби, нікого не розбудивши

І я сподівався, що вони самі прокинуться і знатимуть, як втекти

Це були не ті люди, які прийшли по мене, і не хтось із тих, хто незабаром

вбили б».

Несамовитість сяє з очей, зустрічає страх

І будинок за будинком горить

Хрестоносець тепер має кров на мантії

Якщо знайдеться золото, його заберуть

Грабуй!

горіть!

вбити!

Тепер шукають реваншу!

«Рятувальний човен, який вони шукають, одного разу приплив до наших берегів від сіверян

разом із рейдерською групою

В одне з тих довколишніх містечок, куди часто їздять купці

Він був сильним воїном, але не дбав про славу, бо це було золото

осліпив його

А до нас він прийшов пізніше

Пропонуючи нам можливість пограбувати багатства його народу;

І ми заплатили йому за інформацію, яку він нам надав».

Тож ви нарешті знайшли село, куди поїхали

Меч лежить на поясі, він переливається на сонці

П’є з півлітра, довго розмовляє

Багатьох віровідступників цікавить промова

Він прибув сюди звідкись із-за моря

Сім'ю залишив за морем

Хвилину вагається, загрібає косу

Він навряд чи повернеться

У його родини є гроші, каже він

І жадібний селянин любить це чути

Ще впаде в яму, що ще не відомо

Кожна зрада смертю спокутується

«І того ранку, коли ми збиралися стартувати й прямувати до

село зрадника, який з нами торгував, він покинув нас

Я сам його бачив, коли він уже пройшов півмилі від останнього дому

мішок із золотом ми дали йому на плечі;

І тому я знаю, що ці чоловіки, які потім напали на наше село, не її

коли-небудь знаходив тут.»

Кров відступника наша!

Ми отримаємо це, навіть якщо нам усім доведеться спалити

Отримайте гроші за те, що продали

Брат Горни кинув його

І ніхто цього не знає, не міг цього побачити

Коли вже далеко земля кинула виклик дурості

На закінчення своєї розповіді він отримав ганебне мовчання

«Я не знаю, скільки днів я провів у своїй криївці через підпалені

чорний дим, що валявся над будинками, закривав сонце;

і ті хати горіли довго

Можливо, вони покинули свої кораблі того ж вечора, але я не наважився повернутися

Я тоді ще відвідаю

І на пляжі все ще було тихо, коли вогняна буря нарешті вщухла;

але люди померли, а птахи полетіли».

Незабаром полум'я затанцювало самотньо

Чудовий пляж під небом залишається самотнім

Мовчазна людина лікує свої рани

Так спускають кораблі

Десь кричить зірваний голос

Десь чоловік співає, веслуючи один

Повні кишені, прямуємо на схід

Сяйво вогню показує нічний шлях

Так вітер несе нас додому