Sankarihauta - Moonsorrow

Saapui hän keskelle hävityksen

kylään ammoin niin rauhaisaan.

Katot hehkuivat väreissä liekkien

ja veri rakkaiden peitti maan.

Vihan nostatti ja kiiri taivaisiin.

Niin moni lieni jo tiellä tuonelaan

vaan he viel’ei veisi häntä mukanaan.

Vaik’joukkonsa hän kokosi liki lyödyistä,

yksin raivonsa vavahdutti julmaa vastusta.

Kai satakunta ruumista hän polki allensa,

armoa ken sai kohtas’vain kirveen kaulalla.

«Miekanterät vapauttakaa,

kostuttakaa kylmää rautaa!

Suokaa heille vihastanne,

hukuttakaa hurmeen virtaan!»

«Kilpien taa piiloutukaa,

pelkurit jo perääntykää!

Ohitsemme jos mielitte

viimeinenkin hautaan saattakaa!»

Harvatpa kertomaan säästyivät,

siksi veri yltyi virtaamaan.

Niin vain aika koitti myös sankarin

kirjailtu miekka kourassaan

(vaan mies taipumaton veljet rinnallaan

tarustoissa elää ainiaan).

Amongst such ravage he arrived,

to a village once so calm.

Rooftops glowing the colours of flame

and the blood of the beloved on the ground.

Such anger did it raise to echo through all skies.

To beyond so many may have travelled

but not yet they were to take him along.

'though gathering his forces from those nearly defeated,

alone it was his rage that shook the cruel enemy.

Hundreds of corpses he trampled underfoot,

his axe on their necks as a display of mercy.

«Blades of your swords shall be set free,

iron so cold shall now redden!

Grant them a glimpse of your hatred,

drown them into the streams of gore!»

«Behind your shields you shall now hide,

all you cowards better flee!

Should you past us desire to walk,

our last man standing you must strike to the ground!»

Very few were spared to tell this story,

so immensely the blood took to flowing.

And so the time of the warrior did come

with an embroided blade in its hand

(but a man unyielding with his brothers by his side

as a legend he lives forever).

Він прибув у розпал знищення

в село давно таке мирне.

Стелі сяяли полум’ям

і кров коханого вкрила землю.

Піднявся гнів, і я піднявся на небо.

Так багато вже на шляху до хатини

але вони ще не хотіли взяти його з собою.

Він зібрав свої війська майже з побитих,

лише його гнів викликав жорстокий опір.

Мабуть, він затоптав під сотню тіл,

Грейс Кен отримав лише сокиру на шию.

«Відпустіть леза мечів,

змочіть холодну праску!

Благослови їх своїм гнівом,

втопити Хюрме в потоці!»

«Сховайся за щити,

труси вже відступають!

Ми пройдемо, якщо хочете

останнього можна поховати!»

Пощадили небагато людей,

тому кров почала текти.

Тож настав лише час для героя

вишитий меч у його грейфері

(але чоловік непохитний брати поруч

жити вічно).

Серед такого спустошення вони прибули,

в село колись таке спокійне.

Дахи, що світяться кольорами полум'я

і кров коханого на землі.

Такий гнів пролунав у всьому небі.

За межі стільки, можливо, подорожували

але ще не мали взяти його з собою.

'хоча зібравши свої сили з тих, хто майже переможений,

лише його гнів потряс Жорстокого Ворога.

Сотні трупів він топтав ногами,

його сокиру на їхніх шиях як прояв Милосердя.

«Леза ваших мечів будуть звільнені,

залізо таке холодне тепер почервоніє!

Дай їм проблиск своєї ненависті,

Утопіть їх у Потоках Гору!»

«За своїми щитами ти тепер сховаєшся,

всі боягузи краще тікайте!

Якщо ти повз нас хочеш піти,

наша остання людина, яка стоїть, ви повинні вдарити до землі!»

Дуже небагатьом вдалося розповісти цю історію,

так величезна кров почала текти.

І ось настав час воїна

з вишитим лезом у руці

(але людина непоступлива зі своїми братами поруч

як Легенда, він живе вічно).