Kuin ikuinen - Moonsorrow

Katseessani kirkas valo

matkaan läpi autiuden.

Kenttätaistelun taakse jäänyt

vain toistaa vaimeita kirouksiaan.

Veljeni ja viholliseni;

ei kukaan heistäsano sanaakaan.

Miekan terän tunsin rinnassani,

nyt kuulen kutsun Tuonelan.

Sade huuhtoo tuhot taistelun,

vereni virtaansa vie.

Alla tähtitaivaan pohjoisen

vaan en (enää) päällämaan…

Turhaan pelkäisin saapumista

kuolemattomien keskuuteen.

Käsi kädessäikuisuuden

hyppään reunalta tyhjyyden.

With a radiant light in my eyes

I travel through this desolation.

The field of battle left behind

repeating its subdued curses.

My brothers together with my foes;

none of them speaks a word.

The edge of a sword I felt in my chest,

now I can hear the call of Tuonela.

Wash now rain the ruins of the battle,

carry my blood along the streams.

Under the stars of the northern sky

but no more on the earth…

Needlessly would I fear my arrival

to the company of the immortal.

Hand in hand with infinity

I draw away from emptiness.

Яскраве світло в моїх очах

подорож пустелею.

Залишився в польовому бою

просто повторює свої слабкі прокльони.

Мої брати й вороги;

жоден з них не каже ні слова.

Я відчув лезо меча в своїх грудях,

тепер я чую поклик Туонели.

Дощ змиє розруху битви,

моя кров тече.

Нижче зоряне небо на північ

але не (більше) на землі...

Даремно я б боявся прибуття

серед безсмертних.

Рука об руку на вічність

Я стрибаю з краю порожнечі.

З сяючим світлом в очах

Я подорожую крізь цю запустіння.

Поле битви залишилося позаду

повторюючи свої приглушені прокльони.

Мої брати разом з моїми ворогами;

ніхто з них не говорить ні слова.

Візько меча я відчув у своїх грудях,

тепер я чую поклик Туонели.

Змий тепер дощем руїни битви,

неси мою кров по Потоках.

Під зірками північного неба

але не більше на землі...

Я б не боявся свого приходу

до компанії безсмертних.

Рука об руку з нескінченністю

Я віддаляюся від порожнечі.