Petenera (En carne viva) - Marea

Descose telarañas goteando cuando llega la alborada

Y las pone a secar en la maleza de sus ojos que al tronar

Le juran por los olivares que les dieron de amamantar

Que van a dejar sin cabeza cada madrugar

Le rondan las pirañas y se apaña azuzando la mirada

Para alejarlas con las garrapatas que la quieren devorar

Y ser la neblina del bosque que mira y no deja mirar

Penacho de invierno sediento de mi lagrimal

De leña seca su ropaje, petenera su lamento

En carne viva el carruaje que la lleva a sus adentros

La sonrisa despeinada de ir en contra de los vientos

Empalma hasta los juncos que eran firmes antes de ser destronados

Y nunca se ha corrido con el ruido del gentío y su existir

Comadre de las musarañas, como en la canción del Martín

Que encuentra sentido al seguido del punto del fin

De leña seca su ropaje, petenera su lamento

En carne viva el carruaje que la lleva a sus adentros

La sonrisa despeinada de ir en contra de los vientos

Розривайте павутиння, що капає, коли настає світанок

І кладе їх сушитися в бур’яни своїх очей, що коли гримить

Вони клянуться оливковими гаями, які вони вигодовували

Що вони збираються щоранку залишати без голови

Піраньї переслідують його, і йому вдається притягнути погляд

Щоб тримати їх подалі разом із кліщами, які хочуть їх зжерти

І будь туманом лісу, що дивиться і не дає дивитися

Спраглий зимовий шлейф з мого слізного протоку

Його одяг висихає від дров, він буде петити свій лемент

У живій плоті карета, яка несе її всередину

Розпатлана посмішка ходу проти вітрів

Підніміть очерет, який був твердий до того, як їх скинули

І він ніколи не бігав із шумом натовпу та своїм існуванням

Друг землерийок, як у пісні Мартіна

Це знаходить сенс після кінцевої точки

Його одяг висихає від дров, він буде петити свій лемент

У живій плоті карета, яка несе її всередину

Розпатлана посмішка ходу проти вітрів