La noche de Viernes Santo - Marea

Llegó rumiando piedras tras caer

Surcada por las cuerdas del serón

La lluvia, recogida en puño

Demasiada piel

Demasiado que perder…

Pero todo lo perdió

Venía mascullando su oración

Luciendo el altozano en el costal

Bullendo -igual que bulle el miedo sujeto al ronzal-;

Arrastrando el sinsabor de su sola soledad

Enséñame tus alas de zorzal

Aburridas de rezar

Entre el brillo y el espanto

Tu aliento de tomillo, tu verdad

Tu mirada de humedad

Tu dolor de Viernes santo

Traía, en la ojeras, una luz

Brotando de la grieta que pintó

Quería que su romería fuese multitud

Y, el de los brazos en cruz

Nunca, de ella, se acordó

Enséñame esa noche que tendrá

Una senda que labrar

Que me cubra con su manto

Que no me despedace al recordar

Que no pude remendar

Tu dolor de Viernes santo

Y en esta orilla, que chilla de tanto aguantar

Fue la costilla rota de Adán;

La de la vieja Andalucía rebuscando pan;

La que ha masticado el sol;

la salina de mi sal

Enséñame tus alas de zorzal

Aburridas de rezar

Entre el brillo y el espanto

Tu aliento de tomillo, tu verdad

Tu mirada de humedad

Tu dolor de Viernes santo

Enséñame esa noche que tendrá

Una senda que labrar

Que me cubra con su manto

Que no me despedace al recordar

Que no pude remendar

Tu dolor de Viernes santo

Після падіння він прилетів, пережовуючи каміння

Перетнутий мотузками Серона

Дощ, зібраний в кулак

занадто багато шкіри

Забагато втрачати...

Але все було втрачено

Він прийшов, бурмочучи свою молитву

Носіння високого в мішку

Кипить - так само, як кипить страх, підданий недоуздку;

Тягнучи відразу до своєї єдиної самотності

Покажи мені свої дроздові крила

нудно молитися

Між блиском і переляком

Твоє чебрецьове дихання, твоя правда

твій вигляд вологи

Твій біль у Страсну п’ятницю

Він приніс у темні кола світло

Випливає з тріщини, яку ти намалював

Він хотів, щоб його паломництво було натовпом

І той зі схрещеними руками

Вона ніколи не згадувала

Покажи мені ту ніч у тебе буде

Шлях до роботи

Покрий мене своєю мантією

Це мене не розриває, коли згадую

що я не міг виправити

Твій біль у Страсну п’ятницю

І на цьому березі, що кричить від стільки терпіння

Це було зламане ребро Адама;

Той із старої Андалусії, який шукає хліба;

Той, що сонце пожував;

сольовий розчин моєї солі

Покажи мені свої дроздові крила

нудно молитися

Між блиском і переляком

Твоє чебрецьове дихання, твоя правда

твій вигляд вологи

Твій біль у Страсну п’ятницю

Покажи мені ту ніч у тебе буде

Шлях до роботи

Покрий мене своєю мантією

Це мене не розриває, коли згадую

що я не міг виправити

Твій біль у Страсну п’ятницю