Mil quilates - Marea

Menos azul y más negrura al agua pura sin color

La polla dura congelada en el arcón

No quiero besos cuando empiece el tiroteo

Que el rechinar de los muelles de somieres cuando

Quieren galopar

Es soneto y melodía y poesía de verdad

Y no tonterías del viento

Dame marrón y llévate blancos de nieve y de encalar

Le saco brillo a mi gatillo de danzar

Y las caricias se las guardas a tus muertos

Que no sabrán si verdean los cipreses o se oscurece el

Coral

Si enrojecerán los meses de quererse levantar

Del rosa de los putos cuentos

Son camaleones vestidos de oveja

Los ojos traidores que enredan madejas

Robando colores de los corazones de los que se dejan

Pero del nuestro no

Que late tranquilo sabiendo que salen

Detrás de sus hojas cientos de alacranes

Que cuidan de que esté siempre en flor

Mojo en el gris que es más añejo y nunca pedirá perdón

Que el cobre viejo me deslumbra más que el sol

De tan raídos los vestidos que se pone

Y a destilar con los puños de alambique los tabiques de este mar

Y quedarme con la esencia, que es paciencia para andar

Saliendo humo de los cojones

Son camaleones vestidos de oveja

Los ojos traidores que enredan madejas

Robando colores de los corazones de los que se dejan

Pero del nuestro no

Que late tranquilo sabiendo que salen

Detrás de sus hojas cientos de alacranes

Que cuidan de que esté siempre en flor

Si despertar son mil quilates de gloria bendita

Mejor soñarme remendando velas marchitas

Que ya estoy harto de remar, compañera soledad

De tu puerta hasta la mía

Менше синього і більше чорноти до чистої води без кольору

Заморожений твердий півень у грудях

Я не хочу поцілунків, коли почнуться зйомки

Щоб скрегіт ліжкових пружин, коли

вони хочуть галопом

Це і сонет, і мелодія, і справжня поезія

І ніякої дурниці вітру

Дайте мені коричневий і візьміть білосніжну та білу

Я шліфую свій танцювальний тригер

І ласки зберігаються для твоїх мертвих

Вони не дізнаються, чи позеленіють кипариси, чи потемніє небо

Кораловий

Якщо місяці бажання вставати стануть червоними

З рожевих проклятих історій

Це хамелеони, одягнені як вівці

Підступні очі, що обплутують мотки

Крадучи кольори з сердець тих, хто залишився

Але не наш

Це перевершує спокій, знаючи, що вони йдуть

За його листям сотні скорпіонів

Хто дбає, щоб воно завжди цвіло

Моджо в сірому, який старший і ніколи не вибачиться

Ця стара мідь засліплює мене більше, ніж сонце

Сукні, які вона носить, такі пошарпані

І переганяти кулаками алембіка стіни цього моря

І залишайтеся з сутністю, якою є терпіння ходити

З кульок виходить дим

Це хамелеони, одягнені як вівці

Підступні очі, що обплутують мотки

Крадучи кольори з сердець тих, хто залишився

Але не наш

Це перевершує спокій, знаючи, що вони йдуть

За його листям сотні скорпіонів

Хто дбає, щоб воно завжди цвіло

Якщо прокинутися - це тисяча карат благословенної слави

Краще уві сні, як я ремонтую висохлі вітрила

Що я втомився від веслування, супутник самотності

Від твоїх дверей до моїх