Entre hormigones - Marea

Sigue durmiendo, que no quiero que me veas

Escupiendo los flecos de tu falda otra vez,

Que encontr por los bares y me los met a pares

Entre el hueso y la piel,

Suea despacio con mi palacio,

Que es el paraso en que piso aunque sea un mojn

Con tu nombre escrito por los rinconcitos

De su corazn,

Cuando despiertes caers conmigo en el barrizal,

Y entre hormigones me vers, entre lunas de alquitrn,

Entre sus pezones tiesos,

Con las persianas levants, que a la puta oscuridad

Le sobran besos,

Si ests cansada yo te vigilo las hadas

Que se van en manada con un trote cabrn

A lo alto de un cerro

Para vez el entierro de la imaginacin,

Sigue roncando y, de vez en cuando, afloja correa

Que veas que yo sigo aqu,

De mala ralea, siempre de berrea, queriendo gemir,

Cuando despiertes estar con los charcos en los pies,

Y entre hormigones me vers, entre lunas de alquitrn,

Entre sus pezones tiesos,

Con las persianas levants, que a la puta oscuriad

Le sobran besos,

Aqu estar, esperando a que pises

Todas las maanas grises y las tardes tuertas,

Aqu, de pie, quejo de la acera,

El amrtillo para espejos de no ver,

Querrs saber de tantos manantiales

Que en mi boca desembocan como lava hambrienta,

Le contar que nunca fui un poeta,

Para las arrugas viejas soy Jos.

Продовжуйте спати, я не хочу, щоб ви мене бачили

Знову виплюнувши край твоєї спідниці,

Що я знайшов у брусках і розставив їх парами

Між кісткою і шкірою,

Мрій повільно з моїм палацом,

Що це за рай, в якому я пол, навіть якщо це mojn

З вашим іменем, написаним у маленьких куточках

від твого серця,

Коли ти прокинешся, ти впадеш зі мною в багнюку,

І між бетоном ти побачиш мене, між місяцями дьогтю,

Між її жорсткими сосками,

З жалюзі ви піднімаєте, що до біса темряви

У тебе багато поцілунків,

Якщо ви втомилися, я буду дивитися на вас, феї

Що вони ходять табуном бастард риссю

На вершині пагорба

На один раз поховання уяви,

Продовжуйте хропіти і час від часу послабляйте повідець

Щоб ти бачив, що я все ще тут,

Погана порода, завжди рее, хоче стогнати,

Коли ти прокинешся з калюжами на ногах,

І між бетоном ти побачиш мене, між місяцями дьогтю,

Між її жорсткими сосками,

З жалюзі ви піднімаєте, що до біса темряви

У тебе багато поцілунків,

Я буду тут, чекатиму, поки ти ступиш

Усі сірі ранки й одноокі півдня,

Ось, стоїть, скаржиться на тротуар,

Молоток для дзеркал не бачення,

Ви захочете знати про таку кількість джерел

Що вливається в мій рот, як голодна лава,

Скажу тобі, що я ніколи не був поетом,

Для старих зморшок я Джос.