En las encías - Marea

Seré como una faca en la garganta

De un amor interrumpido

Mi voz es un pulmón tan renegrido

Como el agua de fregar

Me suena, en las encías, el destino

Como una seguiriya con bozal

-Eduardo, llévame a Cantocochino

Que no quiero ver el mar

Seré un trozo de luna

Podrido y resiliente;

El dueño silencioso

De una lengua candente

Seré el cuerpo presente

Que se metió el futuro en el calzón

Que el aire en la avenida

Por siempre emputecido

Me traiga, en las alforjas

Lo que pudo haber sido

Que el barro desabrido

Se coma, en Berriozar, el corazón

Que quede de mí

Me estampo contra el raudo calendario

A la espera de otra nube;

No salen ni las cuentas del rosario

Si me da por no morir

La tromba llegará hasta la rodilla

La tarde que me empieces a llorar;

Cuidado con Peter Pan, mi Campanilla

No lo tengas que velar

Seré la fosa errante

De un verso maloliente

Que no encontró el sentido

A no querer quererte;

Que se bebió los ríos

Y fue a desembocar en tu rincón

Quizá, el poema en celo

Que se jugó los dientes

Te muerda como nunca

Ladrando como siempre

Y vuelva del hastío

Quemando su navío en el sillón

Seré la desvergüenza de un tal Judas

Que treinta veces te niegue -y luego más-;

Que se ha metido una vela tan cruda

Que no la puede tragar

Buscaba en las alturas pala y pico;

Buscaba la ballena de Jonás

Me fui a desenterrar a Federico

Para nunca regresar

Я буду як ніж у горлі

Про перервану любов

Мій голос такий почорнілий легень

Як посуд для посуду

Звучить мені, в яснах, доля

Як сегуірія з мордочкою

-Едуардо, відвези мене до Кантокочіно

Я не хочу бачити море

Я буду шматочком місяця

Гнилий і пружний;

мовчазний власник

гарячого язика

Я буду теперішнім тілом

Щоб майбутнє потрапило в його штани

Що повітря на проспекті

вічно розлючений

принеси мене в сідельних сумках

що могло бути

що несмачна грязь

Їж, у Берріозар, серце

Що від мене залишилося

Я ставлюся проти швидкого календаря

Очікування чергової хмари;

Навіть чотки не виходять

Якщо я не хочу вмирати

Струмник сягатиме коліна

Вдень ти починаєш плакати за мною;

Стережіться Пітера Пена, моєї Дінь

Вам не потрібно за цим стежити

Я буду мандрівною ямою

Про смердючий вірш

що не знайшов сенсу

Не хотіти тебе любити;

що пили річки

І воно опинилося у вашому кутку

Можливо, вірш в розпал

який грав зубами

Я кусаю тебе, як ніколи

гавкає як завжди

І повертатися від нудьги

Спалює свій корабель на дивані

Я буду ганьбою якогось Юди

Дозволь мені відмовити тобі тридцять разів - і потім більше -;

Що таку сиру свічку поставили

що не може його проковтнути

Шукав у висотах лопату й кирку;

Я шукав кита Йони

Я пішов відкопувати Федеріко

щоб ніколи не повернутися