El trapecio - Marea

Ya no me estorba el ruido al crecer de la hierba

La ruina manando en las fuentes

Ni el aletear de jilgueros que enturbian las venas

Que haciendo leña de patas de cama y timones

Espanto a todas las culebras

Y remonto el río a traspiés

Si las cuerdas del trapecio las corté

Fue para subir y atarlas y ver a la luna otra vez

Y volverlas a cortar una y mil veces

Y boquear como los peces cuando les toca perder

Me desentraño y el eco suena en la despensa

Yo sé que vendrá a desquitarse

Él sabe que me ha de encontrar por las mismas callejas

Vendiendo tumbos, sin rumbo, coraje, ni prisa

Vertiendo minutos de arena y haciendo sendero al caer

Y el trapecio me regala calderilla

Para verme de rodillas, pero no le rezaré

De las mechas que ha prendido en la penumbra

Soy la que menos alumbra, y es que nunca quise ver

Y cuando me araña las tripas la zarza de pena que escondo

Me mezco un ratito en el ancla que lastra mi vida y que no llega al fondo

Poco me importa, quizá despojarme del cieno

Que me habita entre las orejas

Si acaso ensuciarme el regazo para

Si se va todo a la mierda, reírme entre los lamparones

Y que la humanidad entera mañana se muera y dé igual

No quiero ser más que el esqueleto de lo que he sido

Que cuenta al oído su penar

Sólo el murmurar de los cimientos enloquecidos

Que nadie ha podido desflorar

Мене більше не турбує шум, коли виростаю з трави

Руїни течуть у фонтанах

Ані тріпотіння щигликів, що затуманюють жили

Чим дрова з ніжок ліжка та керма

Я лякаю всіх змій

І я спотикаюся вгору по річці

Якщо я перерізаю струни трапеції

Треба було піднятися, зв’язати їх і знову побачити місяць

І зрізати їх знову тисячу разів

І ахнуть, як риби, коли настане їхня черга програвати

Я розплутую і в коморі лунає луна

Я знаю, що він прийде поквитатися

Він знає, що мусить знайти мене тими ж вулицями

Продаж палива без вказівок, сміливості чи поспіху

Насипати хвилини піску і робити доріжку при падінні

А трапеція дає мені дрібниці

Бачити мене на колінах, але я не буду їй молитися

Про запобіжники, які він запалив у мороці

Я той, хто сяє найменше, і я ніколи не хотів бачити

І коли кущ скорботи, що я ховаю, дряпає мені нутрощі

Я деякий час гойдаюся на якорі, який обтяжує моє життя і не досягає дна

Мені байдуже, можливо, пролити слиз

Це живе між моїми вухами

Якщо я забруднив коліна

Якщо все йде до лайни, смійтеся між безладами

І що все людство помре завтра і це не має значення

Я не хочу бути більш ніж скелетом того, чим я був

Хто на вухо свою скорботу каже

Тільки дзюрчання фундаментів збожеволіло

Що нікому не вдалося дефлорувати