Barniz - Marea

Será por ti que no hay más velo que tu pelo

Y que la luna se ha vestido de arlequín pa' ti y pa' mi

Será por ti que las fatigas son mis primas

Y es que se me caga encima el corazón al sonreír

Será por ti que no me da la puta gana de

Asomarme a la ventana ni para verlas venir

Será por ti que mi envite a la vida es rascar mi barriga

Me repica el corazón por bulerías si me mira

Si me engrasa la garganta con saliva

Mis duquelas y mis males palmean por soleares

Si me dice que me quiere to los días

Me apego a ti como el barniz, y se te pudre la madera

En mil quinientas primaveras sin dormir

Será por ti que caben tos mis malos ratos

En la caja de zapatos donde guardo el porvenir

Será por ti que me tropiezo en el pasillo

Con el canto de los grillos cuando no me quiero ir

Será por ti que llega el nueve de febrero

Y otra vez soy carcelero de unos besos sin carmín

Será por ti que lo mío en las nubes solo es un desliz

Me repica el corazón por bulerías si me mira

Si me engrasa la garganta con saliva

Mis duquelas y mis males palmean por soleares

Si me dice que me quiere to los días

Me apego a ti como el barniz, y se te pudre la madera

En mil quinientas primaveras sin dormir, como el barniz

Serás cabrón, murmura el sol con la boquita pequeña

Serás desgraciao', murmura la vida, que pronto me olvidas

Con lo que te he dao'

Seré lo que no quise ser, seré tu cielo, tu antojo, tu niño, tu mar

Serás hijo puta, guiñandome un ojo me dice la luna al pasar

Через вас не буде більше вуалі, ніж ваше волосся

І щоб місяць вдягнувся в арлекіна для вас і для мене

Через вас втома — мої двоюрідні брати

І це те, що моє серце сіться від мене, коли я посміхаюся

Через тебе мені не хочеться трахатися

Подивіться у вікно, навіть щоб не побачити, як вони приходять

Саме завдяки тобі моє запрошення до життя — почухати живіт

Моє серце болить від булерії, якщо ти дивишся на мене

Якщо ти змастиш мені горло слиною

Мої дюкели і мої недуги плескають за солеар

Якщо ти говориш мені, що любиш мене кожен день

Я липну до тебе, як лак, а твоє дерево гниє

У півтори тисячі безсонних весен

Саме завдяки тобі підійдуть мої погані часи

У коробці від взуття, де я зберігаю майбутнє

Це через тебе я спотикаюся в коридорі

З піснею цвіркунів, коли я не хочу йти

Саме через вас настане дев’яте лютого

І знову я тюремниця поцілунків без помади

Це буде через тебе моє в хмарах просто ковзання

Моє серце болить від булерії, якщо ти дивишся на мене

Якщо ти змастиш мені горло слиною

Мої дюкели і мої недуги плескають за солеар

Якщо ти говориш мені, що любиш мене кожен день

Я липну до тебе, як лак, а твоє дерево гниє

У півтори сотні безсонних весен, як лак

Ти будеш сволочем, журчить сонце своїм маленьким ротом

Ти будеш нещасний», — бурчить життя, що скоро ти мене забудеш

З тим, що я тобі дав

Я буду тим, ким не хотів бути, я буду твоїм небом, твоєю примхою, твоєю дитиною, твоїм морем

Ти будеш суким сином, підморгуючи мені, каже мені місяць, проходячи повз