Золотая клетка - Григорий Лепс, Александр Розенбаум

Серой впалою щекой упаду в подушку,

В клетке золотой щегол продал свою душу.

Щеголяет, глотку рвет, а в груди-то пусто.

Сам себе всё время врёт, оттого и грустно.

За бедой опять беда, треснула посуда,

Перевёртыш-календарь обманул, паскуда.

«С днём рождения!»

— кричу, а он мне: «Именины!»,

Вверх тормашками лечу коридором длинным.

Припев:

Эй!

Богу богово, а мне, убогому, — долю свою влачить.

Пей, коли в дом зашел, всё будет хорошо, выпьем, да помолчим.

Выпьем, да помолчим.

На вспотевшей простыне просыпаюсь утром,

Стало вдруг непросто мне жить на свете мудром,

И не высохнуть никак наволочке мокрой,

От звонка и до звонка отбываю срок я.

Повалила буря лес — на осине ясень,

Королям без королевств до сих пор неясен.

Этот грёбаный ответ, на вопрос: «Что делать?»

То ли красить в чёрный цвет, то ли, с*ка, в белый?!

Припев:

Эй!

Богу богово, а мне, убогому, — долю свою влачить.

Пей, коли в дом зашел, всё будет хорошо, выпьем, да помолчим.

Выпьем, да помолчим.

Соло.

Так проходит день за днем, год летит за годом.

Вздрогнем тихо, отойдем — вот она свобода.

Лязг оконных двух щеколд, ангелу послушный, —

Я взлетаю, и щекой падаю в подушку.

Припев:

Эй!

Богу богово, а мне, убогому, — долю свою влачить.

Пей, коли в дом зашел, всё будет хорошо, выпьем, да помолчим.

Выпьем, да помолчим.

Эй!

Богу богово, а мне, убогому, — долю свою влачить.

Пей, коли в дом зашел, всё будет хорошо, выпьем, да помолчим.

Выпьем, да помолчим.

Сірою впалою щокою впаду в подушку,

У клітині золотий щілин продав свою душу.

Щигає, глотку рве, а в груди-то порожньо.

Сам собі весь час бреше, тому й сумно.

За бідою знову біда, тріснув посуд,

Перевертень-календар обдурив, паскуда.

"З Днем народження!"

— кричу, а він мені: «Іменини!»,

Догори дригом лікую коридором довгим.

Приспів:

Гей!

Богові богове, а мені, убогому, частку свою тягти.

Пий, коли в будинок зайшов, все буде добре, вип'ємо, так помовчимо.

Вип'ємо, та помовчимо.

На спотілому простирадлі прокидаюся вранці,

Стало раптом непросто мені жити на світі мудрому,

І не висохнути наволочці мокрої,

Від дзвінка і до дзвінка відбуваю термін я.

Повалила буря ліс — на осині ясен,

Королям без королівств досі незрозумілий.

Ця грібана відповідь, на питання: «Що робити?»

Чи фарбувати в чорний колір, чи, с*ка, в білий?!

Приспів:

Гей!

Богові богове, а мені, убогому, частку свою тягти.

Пий, коли в будинок зайшов, все буде добре, вип'ємо, так помовчимо.

Вип'ємо, та помовчимо.

Соло.

Так минає день за днем, рік летить за роком.

Здригніться тихо, відійдемо — ось вона свобода.

Бряз віконних двох клямок, ангелу слухняний, —

Я злітаю, і щокою падаю в подушку.

Приспів:

Гей!

Богові богове, а мені, убогому, частку свою тягти.

Пий, коли в будинок зайшов, все буде добре, вип'ємо, так помовчимо.

Вип'ємо, та помовчимо.

Гей!

Богові богове, а мені, убогому, частку свою тягти.

Пий, коли в будинок зайшов, все буде добре, вип'ємо, так помовчимо.

Вип'ємо, та помовчимо.