Я тебе не верю - Григорий Лепс, Ирина Аллегрова

В комнате темно cлишком-слишком

Много пустоты, я стал лишним

Некуда бежать, ты успела

Всё мне рассказать, что хотела

Ветер за окном по привычке

Гонит облака, словно спичкой

Солнце зажигать будет небо,

И наступит день, где ты не был

Смотришь мне в глаза, сколько можно лгать,

Проще самому сказать об этом.

Что любовь была перестрелкой душ,

Мне стало скучно!

Я тебе не верю,

Ты — сон вчерашний,

Который мне пророчил слёзы.

Я тебе не верю,

Ты — снег зимы прошедшей, он давно растаял...

Я тебе не верю,

Ты — солнце, утонувшее в воде холодной.

Я тебе не верю,

Ты — всё, что было у меня,

Но я тебе не верю!

Спрятались в лесах наши птицы.

Время разорвать, сжечь страницы,

Где про нас с тобой,

Где сумела стать твоей тоской без предела.

Ветер за окном по привычке

Гонит облака, словно спичкой.

Солнце зажигать будет небо,

И наступит день, где я не был.

Смотришь мне в глаза, сколько можно лгать,

Проще самому сказать об этом.

Что любовь была перестрелкой душ,

Мне стало скучно!

Я тебе не верю,

Ты — сон вчерашний,

Который мне пророчил слёзы.

Я тебе не верю,

Ты — снег зимы прошедшей, он давно растаял...

Я тебе не верю,

Ты — солнце, утонувшее в воде холодной.

Я тебе не верю,

Ты — всё, что было у меня...

Я тебе не верю,

Ты — сон вчерашний,

Который мне пророчил слёзы.

Я тебе не верю,

Ты — снег зимы прошедшей, он давно растаял...

Я тебе не верю,

Ты — солнце, утонувшее в воде холодной.

Я тебе не верю,

Ты — все, что было у меня,

Но я тебе не верю!

У кімнаті темно занадто

Багато порожнечі, я став зайвим

Нема куди бігти, ти встигла

Все мені розповісти, що хотіла

Вітер за вікном за звичкою

Гонить хмари, неначе сірником

Сонце запалюватиме небо,

І настане день, де ти не був

Дивишся мені в очі, скільки можна брехати,

Найпростіше сказати про це.

Що кохання було перестрілкою душ,

Мені стало нудно!

Я тобі не вірю,

Ти - сон вчорашній,

Який мені пророкував сльози.

Я тобі не вірю,

Ти сніг зими минулої, він давно розтанув.

Я тобі не вірю,

Ти — сонце, що втопилося у воді холодної.

Я тобі не вірю,

Ти все, що було в мене,

Але ж я тобі не вірю!

Сховалися в лісах наші птахи.

Час розірвати, спалити сторінки,

Де про нас із тобою,

Де зуміла стати твоєю тугою без межі.

Вітер за вікном за звичкою

Гонить хмари, наче сірником.

Сонце запалюватиме небо,

І настане день, де я не був.

Дивишся мені в очі, скільки можна брехати,

Найпростіше сказати про це.

Що кохання було перестрілкою душ,

Мені стало нудно!

Я тобі не вірю,

Ти - сон вчорашній,

Який мені пророкував сльози.

Я тобі не вірю,

Ти сніг зими минулої, він давно розтанув.

Я тобі не вірю,

Ти — сонце, що втопилося у воді холодної.

Я тобі не вірю,

Ти все, що було в мене...

Я тобі не вірю,

Ти - сон вчорашній,

Який мені пророкував сльози.

Я тобі не вірю,

Ти сніг зими минулої, він давно розтанув.

Я тобі не вірю,

Ти — сонце, що втопилося у воді холодної.

Я тобі не вірю,

Ти все, що було в мене,

Але ж я тобі не вірю!