Налетела грусть - Александр Розенбаум

Налетела грусть,

Ну что ж, пойду пройдусь,

Ведь мне её делить не с кем.

И зеленью аллей

В пухе тополей

Я иду землёй Невской.

Может, скажет кто:

Мол, «климат здесь не тот»,

А мне нужна твоя сырость.

Здесь я стал мудрей,

И с городом дождей

Мы мазаны одним миром.

Хочу я жить среди каналов и мостов

И выходить с тобой, Нева, из берегов.

Хочу летать я белой чайкой по утрам

И не дышать над Вашим чудом, Монферран.

Хочу хранить историю страны своей,

Хочу открыть Михайлов замок для людей.

Хочу придать домам знакомый с детства вид,

Мечтаю снять леса со Спаса на Крови.

Но, снимая фрак,

Детище Петра

Гордость не швырнёт в море.

День гудком зовёт

Кировский завод,

Он дворцам своим корень.

Хочу воспеть я город свой мастеровой,

Хочу успеть, покуда в силе и живой,

Хочу смотреть с разбитых Пулковских высот,

Как ты живёшь, врагом не сломленный народ.

Налетела грусть,

Ну что ж, пойду пройдусь,

Ведь мне её делить не с кем.

И зеленью аллей

В пухе тополей

Я иду землёй Невской.

Может, скажет кто:

Мол, «климат здесь не тот»,

А мне нужна твоя сырость.

Здесь я стал мудрей,

И с городом дождей

Мы мазаны одним миром.

Налетів смуток,

Ну що ж, піду пройдусь,

Адже мені її ділити нема з ким.

І зеленню алей

У пуху тополь

Я йду землею Невською.

Може, хто скаже:

Мовляв, «клімат тут не той»,

А мені потрібна твоя вогкість.

Тут я став мудрішим,

І з містом дощів

Ми мазані одним світом.

Хочу я жити серед каналів та мостів

І виходити з тобою, Нево, з берегів.

Хочу літати я білою чайкою вранці

І не дихати над Вашим дивом, Монферране.

Хочу зберігати історію своєї країни,

Хочу відкрити Михайлів замок для людей.

Хочу надати будинкам знайомий з дитинства вигляд,

Мрію зняти ліси зі Спасу на Крові.

Але, знімаючи фрак,

Дітище Петра

Гордість не жбурне в море.

День гудком кличе

Кіровський завод,

Він палацам своїм корінням.

Хочу оспівати я місто своє майстрове,

Хочу встигнути, поки в силі і живий,

Хочу дивитися з розбитих Пулковських висот,

Як ти живеш, ворогом не зламаний народ.

Налетів смуток,

Ну що ж, піду пройдусь,

Адже мені її ділити нема з ким.

І зеленню алей

У пуху тополь

Я йду землею Невською.

Може, хто скаже:

Мовляв, «клімат тут не той»,

А мені потрібна твоя вогкість.

Тут я став мудрішим,

І з містом дощів

Ми мазані одним світом.