Размышление на прогулке - Александр Розенбаум

Уже прошло лет тридцать после детства,

Уже душою всё трудней раздеться,

Уже всё чаще хочется гулять

Не за столом, а старым тихим парком,

В котором в сентябре уже не жарко,

Где молодости листья не сулят.

Уже старушки кажутся родными,

А девочки — как куклы заводные,

И Моцарта усмешка всё слышней.

Уже уходят за полночь соседи,

Не выпито вино, и торт не съеден,

И мусор выносить иду в кашне.

В дом наш как-то туча забрела

И стекла со стекла.

Мы свои дожди переживём,

Я да ты, вдвоём.

Уже прошло лет двадцать после школы,

И мир моих друзей уже не молод,

Не обошли нас беды стороной.

Но ночь темна, а день, как прежде, светел,

Растут у нас и вырастают дети,

Пусть наша осень станет их весной.

Уже прошло лет десять после свадеб,

Уже не мчимся в гости на ночь глядя

И бабушек приходим навестить

На день рожденья раз и раз в день смерти,

А в третий раз, когда сжимает сердце

Желание внучатами побыть.

Уже прошло полжизни после свадеб,

Друзья, не расходитесь, Бога ради,

Уже нам в семьях не до перемен.

И пусть порой бывает очень туго,

Но всё же попривыкли мы друг к другу,

Оставим Мельпомене горечь сцен,

Давайте не стесняться старых стен.

В дом наш как-то туча забрела

И стекла со стекла.

Мы свои дожди переживём,

Я да ты, вдвоём.

Вже минуло років тридцять після дитинства,

Вже душею все важче роздягнутися,

Вже все частіше хочеться гуляти

Не за столом, а старим тихим парком,

У якому у вересні вже не спекотно,

Де молодості листя не обіцяють.

Вже старенькі здаються рідними,

А дівчатка - як ляльки заводні,

І Моцарта усмішка все чутніша.

Вже йдуть за північ сусіди,

Не випито вино, і торт не з'їдено,

І сміття виносити іду у кашні.

В будинок наш якось хмара забрела

І скла зі скла.

Ми свої дощі переживемо,

Я та ти, удвох.

Вже минуло років двадцять після школи,

І світ моїх друзів вже не молодий,

Не оминули нас лиха стороною.

Але ніч темна, а день, як і раніше, світлий,

Зростають у нас і виростають діти,

Нехай наша осінь стане їхньою весною.

Вже минуло років десять після весіль,

Вже не мчимося в гості на ніч дивлячись

І бабусь приходимо відвідати

На день народження раз і на день смерті,

А втретє, коли стискає серце

Бажання онуками побути.

Вже минуло півжиття після весіль,

Друзі, не розходьтеся, заради Бога,

Вже нам у сім'ях не до змін.

І нехай часом буває дуже туго,

Але все ж таки звикли ми один до одного,

Залишимо Мельпомені гіркоту сцен,

Давайте не соромитися старих стін.

В будинок наш якось хмара забрела

І скла зі скла.

Ми свої дощі переживемо,

Я та ти, удвох.