Signora Bovary - Francesco Guccini

Ma che cosa c'è in fondo a quest’oggi

Di mezza festa e di quasi male

Di coppie che passano sfilacciate

Come garze stese contro il secco cielo autunnale

Di gente che si frantuma in un fiato

Senza soffrire, senza capire

E i tuoi pensieri sono solo uno iato

Fra addormentarsi e morire…

Ma che cosa c'è in fondo a questa notte

Quando l’ora del lupo guaisce

E il nuovo giorno non arriva mai, mai

E il buio è un fischio lontano che non finisce

Di minuti lunghi come il sudore

Di ore che tagliano come falci

E i tuoi pensieri solo un cane in chiesa

Che tutti prendono a calci…

Ma cosa c'è, cosa c'è…

Atrii a piastrelle di stazioni secondarie

Strade più strade di avventure solitarie

Clown nella notte

Valigie vuote

Piene di trucchi per tragedie immaginarie…

…telecomandi per i quotidiani inferni

Battute argute di architetti postmoderni

Amanti andate

Piaceri a rate

Pallottolieri per contare estati e inverni…

Ma che cosa c'è proprio in fondo in fondo

Quando bene o male faremo due conti

E i giorni goccioleranno come i rubinetti nel buio

E diremo «…un momento, aspetti…» per non essere mai pronti

Signora Bovary, coraggio

Pure tra gli assassini e gli avventurieri

In fondo a quest’oggi c'è ancora la notte

In fondo alla notte c'è ancora, c'è ancora…

Але що там сьогодні на дні

Половина партії і майже погана

Пари, що проходять повз, розтерзані

Як марля, натягнута на тлі сухого осіннього неба

Про людей, які розбиваються на одному диханні

Без страждання, без розуміння

А твої думки – це лише перерва

Між засинанням і смертю...

Але що там на дні цієї ночі

Коли година вовка плаче

І новий день ніколи не настане

А темрява — це далекий свист, який ніколи не закінчується

Хвилини, як піт

Про години, що ріжуть, як коси

А твої думки просто собака в церкві

Що всі брикають...

Але що це, що це таке...

Викладені плиткою атріуми другорядних станцій

Дороги плюс дороги самотніх пригод

Клоун вночі

Порожні валізи

Повний фокусів для уявних трагедій...

... Пульти дистанційного керування для щоденних пекла

Дотепні жарти постмодерністських архітекторів

Закохані йдуть

Задоволення в розстрочку

Абак для літа і зими...

Але що там прямо внизу

Коли добре це чи погано, ми будемо рахувати

А дні капнуть, як крани в темряві

І ми скажемо «... хвилинку, зачекай...», щоб ніколи не бути готовими

Леді Боварі, давай

Навіть серед вбивць і авантюристів

Адже сьогодні ще ніч

Наприкінці ночі ще є, ще є...