Bologna - Francesco Guccini

Bologna è una vecchia signora dai fianchi un po' molli

Col seno sul piano padano ed il culo sui colli

Bologna arrogante e papale, Bologna la rossa e fetale

Bologna la grassa e l’umana, già un poco Romagna e in odor di Toscana…

Bologna per me provinciale, Parigi minore

Mercati all’aperto, bistrot, della «rive gauche» l’odore

Con Sartre che pontificava, Baudelaire tra l’assenzio cantava

Ed io, modenese volgare, a sudarmi un amore, fosse pure ancillare

Però che Bohéme confortevole, giocata fra casa e osterie

Quando a ogni bicchiere rimbalzano le filosofie…

Oh quanto eravamo poetici, ma senza pudore e paura

E i vecchi «imberiaghi» sembravano la letteratura…

Oh quanto eravam tutti artistici, ma senza pudore o vergogna

Cullati fra i portici cosce di mamma Bologna…

Bologna è una donna emiliana di zigomo forte

Bologna capace d’amore, capace di morte

Che sa quel che conta e che vale, che sa dov'è il sugo del sale

Che calcola il giusto la vita e che sa stare in piedi per quanto colpita…

Bologna è una ricca signora che fu contadina

Benessere, ville, gioielli… e salami in vetrina

Che sa che l’odor di miseria da mandare giù è cosa seria

E vuole sentirsi sicura con quello che ha addosso, perché sa la paura

Lo sprechi il tuo odor di benessere però con lo strano binomio

Dei morti per sogni davanti al tuo Santo Petronio

E i tuoi bolognesi, se esistono, ci sono od ormai si son persi

Confusi e legati a migliaia di mondi diversi?

Oh quante parole ti cantano, cullando i cliché della gente

Cantando canzoni che è come cantare di niente…

Bologna è una strana signora, volgare matrona

Bologna bambina per bene, Bologna «busona»

Bologna ombelico di tutto, mi spingi a un singhiozzo e ad un rutto

Rimorso per quel che m’hai dato, che è quasi ricordo, e in odor di passato…

Болонья — літня жінка з трохи м’якими стегнами

З її грудьми на рівнині По і її дупою на пагорбах

Зарозуміла і папська Болонья, червона і плодова Болонья

Болонья жирна і людська, вже трохи Романья і з запахом Тоскани...

Для мене провінційна Болонья, малолітній Париж

Ринки під відкритим небом, бістро, запах «лівого берега»

Коли Сартр понтифікував, Бодлер співав серед абсенту

А я, вульгарний моденець, потію любов’ю до себе, навіть якщо вона допоміжна

Але яка затишна Богема, яка грає між домом і тавернами

Коли філософії підскакують з кожною склянкою...

Ох, які ми були поетичні, але без сорому і страху

А старі «хамбуки» здавалися літературою...

Ох, як ми всі були артистичними, але без сорому і сорому

Заколисувала в аркади маминих стегон Болонья...

Болонья — еміліянка з сильною виликою

Болонья здатна любити, здатна на смерть

Хтозна, що важливо і чого воно варте, хтозна, де солоний соус

Хто розраховує правильне життя і хто вміє встати, незважаючи на удар...

Болонья — багата дама, яка була селянкою

Wellness, вілли, коштовності ... і салямі у вікні

Хто знає, що запах нещастя, який треба проковтнути, — справа серйозна

І вона хоче відчувати себе в безпеці з тим, що вона одягнена, тому що вона знає страх

Однак ви витрачаєте свій запах благополуччя за допомогою дивного поєднання

З мертвих для снів перед вашим святим Петронієм

І ваші болоньєзи, якщо вони є, є або зараз втрачені

Заплутаний і прив’язаний до тисячі різних світів?

Ой, скільки тобі слів співають, розгойдуючи народні кліше

Співати пісні, як співати ні про що...

Болонья — дивна дама, вульгарна матрона

Болонья хороша дівчина, Болонья "бусона"

Болонський пуп всього, ти мене штовхаєш до ридання і відрижки

Розкаяння за те, що ти дав мені, яке майже спогад, і пахне минулим...