La Verità - Francesco Guccini

La voce triste del silenzio abbraccia gli angoli del tempo

Si è fatto giorno, ed è già sera, e dove è andata primavera?

I camion scorrono lontani, mi tengon fermo le tue mani

Le fughe sono ormai finite sulle autostrade ormai ingiallite

Risate a vuoto si son spente sui visi noti della gente

Le frasi storiche son dette, le mani nobili son strette

La mia canzone è morta già, qualcuno forse ascolterà

Cercando assieme a me la verità…

Un suono triste di chitarra si sta spargendo lento in aria

Vorrei capire i miei pensieri, in sogni all’alba veritieri

Nell’aria stanca della sera c'è un’illusione che par vera

Si son perduti anche i rumori in forme vaghe di colori

Non sappiam più che cosa dire, ma non c'è niente da sentire

Ogni discorso si è perduto nell’urlo dolce di un minuto

E mentre l’ora se ne va, lontana sembra la città

E forse cogli un po' di verità…

Parole a vuoto son passate nel cielo breve dell’estate

La saga falsa degli amori è già finita come i fiori

Ma i venditori di illusioni han già cantato le canzoni

Le sale buie splenderanno e i nuovi amori nasceranno

Nelle auto in corsa lungo i viali risplendon simboli sociali

La corsa solita riparte, il tempo mescola le carte

La mano ancora passerà e c'è chi perde o vincerà

Ma in quattro re non hai la verità…

Le spiagge morte, all’improvviso, si sono aperte in un sorriso

Si è sparso piano nella brezza un dolce odore di tristezza

Il tamburino ha già suonato, ma il suo ricordo si è spezzato

E un vento denso di paura ha già percorso la pianura

Il cavaliere morirà, il suo scudiero non saprà

Parole vuote come occhiaie si seccano sulle pietraie

E mentre il corvo volerà e l’acqua in pioggia ricadrà

Nel nulla sfuma ormai la verità

Nel nulla sfuma ormai la verità

Nel nulla sfuma ormai la verità

Nel nulla sfuma ormai la verità…

Сумний голос тиші обіймає куточки часу

Вже день, а вже вечір, а куди поділася весна?

Вантажівки відкочуються, я ще тримаю твої руки

На пожовкліх автомагістралях втечі закінчилися

На знайомих обличчях людей затих глухий сміх

Говорять історичні фрази, стискають шляхетні руки

Моя пісня вже мертва, може хтось послухає

Шукай правди зі мною...

У повітрі повільно лунає сумний звук гітари

Я хотів би зрозуміти свої думки в справжніх світанкових снах

У втомленому вечірньому повітрі панує ілюзія, яка здається справжньою

Також втрачаються шуми в нечітких формах кольорів

Ми вже не знаємо, що сказати, але нема чого чути

Кожна мова губилася в солодкому хвилинному крику

І минає година, місто здається далеким

І, можливо, зрозумієш якусь правду...

На короткому літньому небі пройшли пусті слова

Фальшива сага кохання вже закінчилася, як квіти

Але продавці ілюзій уже заспівали пісні

Засяятимуть темні кімнати і народяться нові кохання

У автомобілях, що мчать по бульварах, сяють соціальні символи

Звичайна гонка перезапускається, час перемішує карти

Роздача все одно буде фолд, і є ті, хто програє або виграє

Але в чотирьох королях нема правди...

Мертві пляжі раптом відкрилися в посмішці

На вітерці повільно розносився солодкий запах смутку

Барабанщик вже грав, але його пам'ять зламалася

І вітер, сповнений страху, уже перетнув рівнину

Лицар помре, його сквайр не дізнається

Порожні слова, як темні кола, висихають на кам’янистому ґрунті

А поки ворона полетить і вода дощем впаде

Правда тепер зникає в ніщо

Правда тепер зникає в ніщо

Правда тепер зникає в ніщо

Правда тепер зникає в ніщо...