Canzone Delle Osterie Di Fuori Porta - Francesco Guccini

Sono ancora aperte come un tempo le osterie di fuori porta,

ma la gente che ci andava a bere fuori o dentro?

tutta morta:

qualcuno?

andato per et?, qualcuno perch?

gi?

dottore

e insegue una maturit?, si?

sposato, fa carriera ed?

una morte un po'

peggiore…

Cadon come foglie o gli ubriachi sulle strade che hanno scelto,

delle rabbie antiche non rimane che una frase o qualche gesto,

non so se scusano il passato per giovinezza o per errore,

non so se ancora desto in loro, se m' incontrano per forza, la curiosit?

o il timore…

Io ora mi alzo tardi tutti i giorni, tiro sempre a far mattino,

le carte poi il caff?

della stazione per neutralizzare il vino,

ma non ho scuse da portare, non dico pi?

d’esser poeta,

non ho utopie da realizzare: stare a letto il giorno dopo?

forse l’unica mia

meta…

Si alza sempre lenta come un tempo l’alba magica in collina,

ma non provo pi?

quando la guardo quello che provavo prima.

Ladri e profeti di futuro mi hanno portato via parecchio,

il giorno?

sempre un po' pi?

oscuro, sar?

forse perch??

storia, sar?

forse perch?

invecchio…

Ma le strade sono piene di una rabbia che ogni giorno urla pi?

forte,

son caduti i fiori e hanno lasciato solo simboli di morte.

Dimmi se son da lapidare se mi nascondo sempre pi?,

ma ognuno ha la sua pietra pronta e la prima, non negare, me la tireresti tu…

Sono pi?

famoso che in quel tempo quando tu mi conoscevi,

non pi?

amici, ho un pubblico che ascolta le canzoni in cui credevi

e forse ridono di me, ma in fondo ho la coscienza pura,

non rider tu se dico questo, ride chi ha nel cuore l’odio e nella mente la paura…

Ma non devi credere che questo abbia cambiato la mia vita,

?

una cosa piccola di ieri che domani?

gi?

finita.

Son sempre qui a vivermi addosso, ho dai miei giorni quanto basta,

ho dalla gloria quel che posso, cio?

qualcosa che andr?

presto, quasi come i soldi in tasca…

Non lo crederesti ho quasi chiuso tutti gli usci all’avventura,

non perch?

metter?

la testa a posto, ma per noia o per paura.

Non passo notti disperate su quel che ho fatto o quel che ho avuto:

le cose andate sono andate ed ho per unico rimorso le occasioni che ho perduto.

Sono ancora aperte come un tempo le osterie di fuori porta,

ma la gente che ci andava a bere fuori o dentro?

tutta morta:

qualcuno?

andato per formarsi, chi per seguire la ragione,

chi perch?

stanco di giocare, bere il vino, sputtanarsi ed?

una morte un po'

peggiore…

Таверни за містом досі працюють, як і в минулому,

але люди, які ходили туди пити зовні чи всередині?

всі мертві:

хтось?

пішов на вік ?, хтось чому?

вже

лікар

і переслідує зрілість, так?

одружений, робить кар'єру і?

трохи смерті

гірше…

Падають як листя чи п'яні на вулицях, які вони вибирають,

з стародавніх лютує лише фраза чи якийсь жест,

Я не знаю, чи виправдовують минуле за молодість чи за помилку,

Не знаю, чи я в них ще прокинувся, чи зустрінуть мене силою, цікавістю?

або страх...

Тепер я щодня пізно встаю, я завжди намагаюся зробити ранок,

карти потім кава?

станції для нейтралізації вина,

але я не маю виправдань, щоб принести, я не кажу більше?

бути поетом,

У мене немає утопії для усвідомлення: залишитися в ліжку наступного дня?

мабуть мій єдиний

половина…

Чарівний світанок на пагорбах завжди сходить повільно, як у минулому,

але я більше не пробую?

коли я дивлюся на те, що відчував раніше.

Злодії і майбутні пророки багато забрали від мене,

день?

завжди трохи більше?

темно, чи буде?

може чому?

історія, сер?

може чому?

я старію...

Але вулиці сповнені люті, яка з кожним днем ​​кричить все більше?

голосно,

квіти впали і залишили лише символи смерті.

Скажи мені, чи будуть вони забиті камінням, якщо я буду ховатися все більше і більше?

але кожен має готовий свій камінь і перший, не заперечуй, ти б кинув його в мене...

Їх більше?

відомо, що в той час, коли ти мене знав,

більше немає?

друзі, у мене є аудиторія, яка слухає пісні, в які ви вірите

і, може, вони сміються з мене, але в глибині душі я маю чисту совість,

не смійтеся, якщо я скажу це, сміються ті, у кого в серці є ненависть, а в душі страх...

Але не треба вірити, що це змінило моє життя,

?

дрібниця вчора, ніж завтра?

вже

закінчено.

Я завжди тут, щоб жити собою, мені достатньо з моїх днів,

Я маю від слави, що можу, тобто?

щось, що піде?

скоро, майже як кишенькові гроші...

Ви не повірите, що я майже зачинив усі двері для пригод,

не чому?

поставити?

голова в порядку, але з нудьги чи страху.

Я не проводжу відчайдушні ночі над тим, що я зробив або що я мав:

все зникло, і я маю єдине каяття про можливості, які я втратив.

Таверни за містом досі працюють, як і в минулому,

але люди, які ходили туди пити зовні чи всередині?

всі мертві:

хтось?

сформувався, хто слідувати розуму,

хто чому?

втомилися грати, пити вино, облажатися і?

трохи смерті

гірше…