Radici - Francesco Guccini

La casa sul confine della sera

Oscura e silenziosa se ne sta

Respiri un’aria limpida e leggera

E senti voci forse di altra età

E senti voci forse di altra età…

La casa sul confine dei ricordi

La stessa sempre, come tu la sai

E tu ricerchi là le tue radici

Se vuoi capire l’anima che hai

Se vuoi capire l’anima che hai…

Quanti tempi e quante vite sono scivolate via da te

Come il fiume che ti passa attorno

Tu che hai visto nascere e morire gli antenati miei

Lentamente, giorno dopo giorno

Ed io, l’ultimo, ti chiedo se conosci in me

Qualche segno, qualche traccia di ogni vita

O se solamente io ricerco in te

Risposta ad ogni cosa non capita

Risposta ad ogni cosa non capita…

Ma è inutile cercare le parole

La pietra antica non emette suono

O parla come il mondo e come il sole

Parole troppo grandi per un uomo

Parole troppo grandi per un uomo…

E te li senti dentro quei legami

I riti antichi e i miti del passato

E te li senti dentro come mani

Ma non comprendi più il significato

Ma non comprendi più il significato…

Ma che senso esiste in ciò che è nato dentro ai muri tuoi

Tutto è morto e nessuno ha mai saputo

O solamente non ha senso chiedersi

Io più mi chiedo e meno ho conosciuto

Ed io, l’ultimo, ti chiedo se così sarà

Per un altro dopo che vorrà capire

E se l’altro dopo qui troverà

Il solito silenzio senza fine

Il solito silenzio senza fine…

La casa è come un punto di memoria

Le tue radici danno la saggezza

E proprio questa è forse la risposta

E provi un grande senso di dolcezza

E provi un grande senso di dolcezza…

Будинок на краю вечора

Темно й тихо стоїть

Дихайте чистим і легким повітрям

І ви чуєте голоси, можливо, іншого віку

І ти чуєш голоси, можливо, іншого віку...

Будинок на краю спогадів

Завжди те саме, як ви знаєте

І ви там шукаєте своє коріння

Якщо ти хочеш зрозуміти свою душу

Якщо ти хочеш зрозуміти свою душу...

Скільки разів і скільки життів вислизало від вас

Як річка, що проходить навколо тебе

Ти, що бачив, як народилися й померли мої предки

Повільно, день за днем

І я, останній, питаю вас, чи знаєте ви в мені

Якісь ознаки, якісь сліди всього живого

Або якби я шукав у тобі

Відповідь на все не буває

Відповідь на все не буває...

Але шукати слова марно

Стародавній камінь не видає звуку

Або говорити як світ і як сонце

Слова занадто великі для чоловіка

Слова занадто великі для чоловіка...

І ти відчуваєш їх всередині цих уз

Стародавні обряди та міфи минулого

І відчуваєш їх всередині, як руки

Але ви вже не розумієте значення

Але ти вже не розумієш значення...

Але який сенс у тому, що народилося у ваших стінах

Усе загинуло і ніхто ніколи не дізнався

Або просто не має сенсу запитувати себе

Чим більше я питаю себе, тим менше знаю

І я, останній, питаю вас, чи буде так

Для іншого після цього він захоче зрозуміти

А якщо інший знайде тут пізніше

Звичайна нескінченна тиша

Звичайна нескінченна тиша...

Будинок як точка пам’яті

Твоє коріння дає мудрість

І це, мабуть, відповідь

І ви відчуваєте велике відчуття солодощі

І ви відчуваєте велике відчуття солодощі...