Lettera - Francesco Guccini

In giardino il ciliegio è fiorito

Agli scoppi del nuovo sole

Il quartiere si è presto riempito

Di neve, di pioppi e di parole

All’una in punto si sente il suono

Acciottolante che fanno i piatti

Le tv sono un rombo di tuono

Per l’indifferenza scostante dei gatti

Come vedi tutto è normale

In quest’inutile sarabanda

Ma nell’intreccio di vita uguale

Soffia il libeccio di una domanda

Punge il rovaio di un dubbio eterno

Un formicaio di cose andate

Di chi aspetta sempre l’inverno

Per desiderare una nuova estate

Son tornate a sbocciare le strade

Ideali e ricami del mondo

Ci girano tronfie la figlia e la madre

Nel viso uguali e nel culo tondo

In testa identiche, senza storia

Sfidando tutto senza confini

Frantumano un attimo quella boria

Grida di rondini e ragazzini

Come vedi tutto è consueto

In quest’ingorgo di vite morte

Ma mi rattristo, io sono lieto

Di questa pista di voglie sorte

Di questa rete troppo smagliata

Di queste mete lì da sognare

Di questa sete mai appagata

Di chi starnazza e non vuol volare

Appassiscono piano le rose

Spuntano a grappi i frutti del melo

Le nuvole in alto van silenziose

Negli strappi cobalto del cielo

Io sdraiato sull’erba verde

Fantastico piano sul mio passato

Ma l’età all’improvviso disperde

Quel che credevo e non sono stato

Come senti tutto va liscio

In questo mondo senza patemi

In questa vita presa di striscio

Di svolgimento corretto ai temi

Dei miei entusiasmi durati poco

Dei tanti chiasmi filosofanti

Di storie tragiche nate per gioco

Troppo vicine o troppo distanti

Ma il tempo, il tempo chi me lo rende

Chi mi dà indietro quelle stagioni

Di vetro e sabbia, chi mi riprende

La rabbia e il gesto, donne e canzoni

Gli amici persi, i libri mangiati

La gioia piana degli appetiti

L’arsura sana degli assetati

La fede cieca in poveri miti

Come vedi tutto è usuale

Solo che il tempo stringe la borsa

E c'è il sospetto che sia triviale

L’affanno e l’ansimo dopo una corsa

L’ansia volgare del giorno dopo

La fine triste della partita

Il lento scorrere senza uno scopo

Di questa cosa che chiami… vita

У саду зацвіла вишня

На виході нового сонця

Район швидко наповнився

Снігу, тополь і слів

О першій годині чути звук

Бруківка, яка миє посуд

Телевізори — гуркіт грому

За неприязну байдужість котів

Як бачите, все нормально

У цьому марному сарабаді

Але в переплетенні рівного життя

Лібеччо питання дме

Це жалить ровайо вічного сумніву

Мурашник зниклих речей

З тих, хто завжди чекає зими

Бажати нового літа

Вулиці знову розквітають

Ідеали та вишиванки світу

Донька і мати ходять опухлі

На обличчі те ж і в круглій попі

В голові ідентичний, без історії

Кидати виклик всьому без кордонів

Вони на мить розбивають цю зарозумілість

Крики ластівок і маленьких хлопчиків

Як бачите, все зазвичай

У цьому варені мертвих життів

Але мені сумно, я щаслива

З цього сліду родимок

Ця мережа занадто туга

Про ці напрямки там мріяти

Цю спрагу ніколи не вгамовували

З тих, хто квакає і не хоче літати

Троянди в'януть повільно

Плоди яблуні проростають гронами

Хмари вгорі мовчать

У кобальтових сльозах неба

Я лежу на зеленій траві

Чудовий план на моє минуле

Але вік раптово розходиться

У що вірив і не був

Як ти відчуваєш, що все йде гладко

У цьому світі без турбот

У цьому житті, відведеному на узбіччя

Правильної розробки тем

Про мої ентузіазми, які тривали недовго

З багатьох філософських хіазмів

Трагічних історій, народжених для розваги

Занадто близько або занадто далеко один від одного

Але час, час, хто до мене приходить

Хто повертає мені ці сезони

Зі скла і піску, хто мене повертає

Гнів і жест, жінки і пісні

Втрачені друзі, з’їдені книги

Проста радість апетитів

Здорове тепло спраглих

Сліпа віра в бідні міфи

Як бачите, все зазвичай

За винятком того, що час спливає

І є підозра, що це банально

Задишка і занепокоєння після забігу

Вульгарна тривога наступного дня

Сумний кінець гри

Повільний потік без мети

Це ви називаєте ... життям